Місто Костянтинівка Донецької області – місто обласного значення, центр однойменного району, розташований на р. Кривому Торці (притока Казенного Торці, басейн Сіверського дінця) за 63 км від обласного центру м. Донецька та 639 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 94886 осіб.
За переказом, назва походить від того, що поміщик Немикосов погодився виділити ділянку землі для залізничної станції з умовою, що їй буде надано ім’я його сина Костянтина. Назва закріпилася й за селищем, що виросло біля станції.
На початку ХІХ ст. територія сучасної Костянтинівки належала поміщику Номикосову. У 1812 р. він заснував тут с. Сантуринівку. У 1869 р. поміщик виділив ділянку власної землі для прокладання Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Поблизу неї виникла станція Костянтинівка.
У 1872 р. збудовано лінію Костянтинівка-Ясинувата-Оленівка, що через десять років продовжена до Маріуполя.
У 1875 р. розпочато будівництво Костянтинівської залізниці, приєднаної в 1880 р. до Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці.
У 1895 р. бельгійське акціонерне товариство донецьких скляних і хімічних заводів у Сантурівці розпочало будівництво скляного, пляшкового й хімічного заводів.У 1897 р. бельгійським товариством залізопрокатних заводів в Костянтинівці було споруджено металургійний завод. У цьому ж році Торецьке товариство вогнетривких виробів збудувало керамічний завод. У 1899 р. почав працювати дзеркальний завод.
У 1910 р. в селищі було відкрито училище, а в 1915 р. почала роботу приватна гімназія.
До 1917 р. Костянтинівка входила до Сантурівської волості Бахмутського повіту Катеринославської губернії.
У 1919 р. у селищі встановлено радянську владу.
У 1932 р. Костянтинівку віднесено до категорії міст обласного підпорядкування.
У 1930-х рр. у місті діяли два палаци культури, чотири клуби, 16 бібліотек. У 1936 р. у Костянтинівці відкрили російський драматичний театр ім. О. С. Пушкіна.У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 29 жовтня 1941 р. до 6 вересня 1943 р. Під час окупації на території міста діяли партизанські загони.
У 1962 р. на базі дослідницьких груп, що діяли на заводі «Автоскло», створено науково-дослідний інститут. Працювали заводи – металургійний, скляний, скловиробів, хімічний, дзеркальний, «Укрцинк». Діяв палац культури, будинок піонерів, історико-краєзнавчий музей.
Наприкінці ХХ ст. Костянтинівка була багатогалузевим центром Донбасу. Провідне місце в економіці міста посідали металургійна, хімічна і скляна промисловість. Основними підприємствами були металургійні заводи, «Укрцинк», «Вторчормет», з виробництва вогнетривів, високовольтної апаратури, хімічний завод, «Автоскло», механізований склоробний завод і завод скловиробів, екстрактно-шкіряний комбінат, підприємства харчової промисловості, залізничного транспорту тощо. Діяли науково-дослідний інститут авто скла, філія Слов’янського хіміко-механічного технікуму, історико-краєзнавчий музей.
Список використаної літератури:
1. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
2. Комсомольское // Географический энциклопедический словарь / ред. А. Ф. Трёшников. – М. : Сов. энцикл., 1989. – С. 246.
3. Комсомольское // История городов и сел Украинской ССР : В 26 т. / П. Т. Тронько ; гл. ред. Укр. совет. энцикл., 1976. – Донецкая область. – С. 663-664 : фот.
4. Комсомольське // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 190.
5. Комсомольське // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 54.
6. Комсомольське // Українська радянська енциклопедія. У 12 т. / голов. ред. М. П. Бажан. – 2-ге вид. – К. : УРЕ, 1980. – Т. 5. – С. 321.
7. Комсомольський // Восточная Украина : путеводитель / С. Л. Удовик. – К. : Ваклер, 2007. – С. 39-40.
Памятники истории и культуры Украинской ССР : Кат.-справ. / гл. ред. П. Тронько ; зам. гл. ред.: Г. К. Злобин, Ю. А. Олененко ; секретарь В. И. Тимофеенко. – К. : Наук. думка, 1987. – 736 с. : ил., 44 вкл. л. – Имен. указ.: с. 714-736.