Місто Мар’їнка Донецької області – місто районного підпорядкування, районний центр однойменного району, розташований на р. Осиковій (притока р. Вовчої, басейн Дніпра) за 28 км від обласного центру м. Донецька та 659 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 10530 осіб.
Назване іменем дружини – Марії – колезького асесора Семена Жебуньова, який скупив у 1791 р. навколишні землі й заснував поселення.
Територія сучасного міста була складовою приазовських степів. У ІХ-ХІІ ст. тут кочували хозари, печеніги, половці. В ХІІ ст. територія належала монголо-татарам. На початку XV ст. ці степи відійшли до Кримського ханства.
За часів Нової Січі територія належала другому кошу Війська Запорозького, а з середини XVIII ст. – до Кальміуської паланки.
Після ліквідації Запорізької Січі землі виділено для грецьких поселень. У 1840-х рр. сюди почали переселятися колишні українські козаки, державні селяни різних повітів Харківської й Полтавської губерній.
Згідно з законом від 8 квітня 1843 р. «Про додаткові правила переселення малоземельних державних поселенців у багатоземельні місця» переселенцям надавали від 4 до 7,5 тис. десятин землі. Переселенцям Мар’їнки було виділено 5386 десятин. У 1844 р. казенна палата послала на місце заселення групу селян. Отже, офіційною датою заснування Мар”їнки вважається саме 1844 р.
У 1874 р. Мар’їнка стала волосним центром Маріупольського повіту.
У 1869 р. в приміщення церковної сторожки відкрилася парафіяльна школа. При школі створено бібліотеку.
Наприкінці грудня 1919 р. у селищі встановлено радянську владу.
З 16 квітня 1920 р. Мар’їнка увійшла до складу Юзівського повіту Донецької губернії.
У серпні 1922 р. в Мар’їнці відкрили хату-читальню. У цьому ж році відкрито семирічну школу.
19 лютого 1923 р. створено Мар’їнський район з центром у Мар’їнці. До складу району входили Мар”їнська, Старомихайлівська, Красногорівська волості Юзівського повіту.
У лютому-березні 1924 р. в селі відкрито районний будинок і сільбуд.
У 1927 р. відкрито аптеку.
У 1928 р. до Мар’їнки переведено Пирятинський педагогічний технікум.
У 1938 р. село Мар’їнку віднесено до селищ міського типу.
У 1940 р. селище електрифіковано й газифіковано.
У роки Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 19 жовтня 1941 р. до 9 вересня 1943 р. Під час окупації в Мар”їнці діяли підпільні організації.
У 1951 р. зведено хлібокомбінат.
У 1959 р. почалося будівництво шиноремонтного заводу.
У 1963 р. господарства м. Мар’їнки почали будувати зрошувальну систему.
У 1977 р. смт Мар’їнка отримав статус міста.
Через м. Мар”їнку проходить автомагістраль Донецьк – Запоріжжя.
Наприкінці ХХ ст. в Мар’їнці діяли шиноремонтний, молочний і комбікормовий заводи, хлібокомбінат, харчосмакова фабрика.
Список використаної літератури:
1. Євтушенко Н.Д. Мар’їнка / Н. Д. Євтушенко, С. М. Мельник, С. І. Свірський // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Ін-т історії АН УРСР. – К. : УРЕ, 1970. Донецька область. – С. 571-584 : фот.
2. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
3. Мар’їнка // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 325.
4. Мар’їнка // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 65-66.
5. Мар’їнка // Українська радянська енциклопедія. У 12 т. / голов. ред. М. П. Бажан. – 2-е вид. – К. : УРЕ, 1981. – Т. 6. – С. 365.