Місто Новоазовськ (до 1923 р. – станиця Новомиколаївська, у 1923-1959 рр. – Будьоннівка) Донецької області – місто Новоазовського райрну, районний центр, розташований на березі Азовського моря, в гирлі р. Грузького Яланчику, за 123 км від обласного центру м. Донецька та 827 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 12723 особи.
Перша назва – Новомиколаївське. Перейменовано за назвою Азовського моря. Найпоширеніше пояснення назви моря – з арабського Бахр-ель-азов, що означає «темно-синє море».У другій половині XVIII ст. після ліквідації козацького самоуправління на Дону, близько 1768 р. на Кривій Косі оселився старшина війська Донського Сєдов. У 1849 р. за вказівкою наказного отамана Війська Донського поблизу його хутора відведено місце для козацької станиці, яку назвали Новомиколаївською. Основним заняттям населення було землеробство, тваринництво, рибний промисел.
У 1861-1862 рр. у станиці відкрили чоловіче й жіноче парафіяльні училища.
У 1870-1880-х рр. поселення стало місцем активної торгівлі житлом, худобою, рибою, сіллю, чому сприяло вигідне географічне розташування на перетині морських і сухопутних шляхів.
У 1919 р. у станиці Новомиколаївській встановлено радянську владу.
У 1921 р. в поселенні створено дитячий будинок і дитячі ясла.
У 1923 р. перейменована на Будьоннівку; Новомиколаївську волость переведено з Таганрозького округу в Маріупольський. Будьонівка стала центром однойменного району.
У 1933 р. створено машинно-тракторну станцію.
У 1938 р. Будьонівці надали статусу селища міського типу. В цьому ж році збудовано нове приміщення семирічної школи; відкрито приміщення бібліотеки, будинок культури, кінотеатр. Селище електрифіковано.
У роки Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 9 жовтня 1941 р. до 2 вересня 1943 р.
У травні 1959 р. селище отримало сучасну назву.
У 1966 р. Новоазовську надано статус міста.
У 1968 р. в місті діяли 30 торговельних і 9 підприємств громадського харчування.
На початку 1970-х рр. в місті була лікарня, школа робітничої молоді, три школи, школа-інтернат і музична школа; Будинок культури, бібліотеки.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали комбікормовий, хлібний, два асфальтобетонні та цегельний заводи, птахо- і харчосмакова фабрики, племінний вівце завод.
На початку ХХІ ст. у Новоазовську працювали промислові підприємства: ЗАТ «Новоазовська птахофабрика», ТОВ «Агрофірма «Россия»» (утворене у 1950 р. з колгоспів імені Першої Будьонівської ради і «Революційної хвилі»), агроцех 27 Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча, ТОВ «Новоазовський завод мінеральної води». Діяли будинок культури, дві бібліотеки тощо.
Список використаної літератури:
1. Венедиктов В.В. Новоазовськ / В. В. Венедиктов, М. П. Дикий // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Ін-т історії АН УРСР. – К. : УРЕ, 1970. – Донецька область. – С. 628-637 : фот.
2. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міського типу Української РСР / Ю. М. Кругляк; відп. ред. І. О. Варченко. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
3. Новоазовськ // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 423.
4. Новоазовськ // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 72.
5. Санин Л.И. Новоазовск : путеводитель / Л. И. Санин ; редкол. Е. Е. Бойко [и др.]. – [б. м.] : Донбас, 1981. – 56 с. : 16 вкл. л.