Місто Соледар (до 1991 р. – Карло-Лібкнехтівськ) Донецької області – місто обласного підпорядкування, розташоване при впадінні р. Мокрої Плотви в Бахмут (притока Сіверського Дінця) за 20 км від районного центру м. Артемівська, 100 км від обласного центру м. Донецька та 660 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 13182 особи.
Назва міста, ймовірно, походить від великої кількості покладів кам”яної солі, що знайшли на його території.
В останній чверті XVII ст. на правому березі р. Мокрої Плотви виникло с. Брянцевка, в якому оселилися козаки Ізюмського полку й переселенці з півночі України. Займалися вони солеварінням. Двома сторіччями пізніше тут були знайдені в надрах потужні пласти кам’яної солі.
У 1881 р. побудована приватною промисловою компанією шахта «Брянцевская коп.» видобула перші 4 тис. тон солі. Через кілька років тут діяли п’ять рудників: Нова Величка, Харламовський, «Петро Великий» (пізніше шахта Голландського рудника), Деконсько-Покровськи і Пшеничний.У 1897 р. на базі виявлених поблизу с. Брянцевки покладів кварцитів і вогнетривкої глини акціонерне товариство Ковальського побудувало Деконський алебастровий завод. Після цього харківські купці спорудили ще три алебастрові заводи. Навколо рудників і заводів виникли робочі поселення Нова Величка й Деконське, що входили у склад Бахмутського повіту Катеринославської губернії.
Наприкінці 1919 р. в селищі встановлено радянську владу.
У 1929 р. у селищі спорудили гіпсово-алебастровий завод.
На фронтах Другої світової війни воювало близько 700 мешканців міста, з них 475 загинули, 685 нагороджені бойовими орденами та медалями.
У 1952 р. збудовано ремонтно-механічний завод.У 1965 р. із селищ міського типу на кшталт ім. Карла Лібкнехта, Білокам’янки, Деконського, Солі, Дворіччя та ін. було створено місто Карло-Лібкнехтівськ. У 1991 р. місто змінило назву на Соледар.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювало виробниче об’єднання «Артемсіль», до складу якого входило п’ять соляних рудників, Білокам’янський вогнетривкий завод, Деконський комбінат будівельних матеріалів, хлібний і комбікормовий заводи.
На початку ХХІ ст. у Соледарі працювали соляні шахти підприємства «Артемсіль», розташовані на глибині 300 м, довжина проходів крізь кам’яну сіль – десятки кілометрів. Зустрічаються зали висотою 30 м, є підземний храм. У 2003 р. в одній із цих шахт запустили повітряну кулю – подію внесено до книги рекордів Гіннеса. Можна спробувати на смак стіни і покататися в клітці з поверхні на відмітку 288 м, побачити пальму, коняку й інші скульптури з солі та соляну церкву. У величному концертному залі з прекрасною акустикою, на глибині 205 м, проводять концерти симфонічної музики. Спелеосанаторій «Соляна симфонія» – лікування новими методами спелеобальнеології.
Список використаної літератури:
1. Баканов І.Н. Карло-Лібкнехтівськ [Соледар] / І. Н. Баканов, М. Т. Галушко // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Ін-т історії АН УРСР. – К. : УРЕ, 1970. – Донецька область. – С. 169-177 : фот.
2. Соледар // Восточная Украина : путеводитель / С. Л. Удовик. – К. : Ваклер, 2007. – С. 44.
3. Соледар // Географічна енциклопедія України. У 3 т. / УЕ ім. М. П. Бажана. – К. : УЕ, 1993. – Т. 3. – С. 212.
4. Соледар // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 95.