Місто Болехів Івано-Франківської області – місто обласного підпорядкування, розташоване на р. Сукіль (притока Свічі, басейн Дністра) за 76 км від обласного центру м. Івано-Франківська та 566 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001), кількість його мешканців складала 10 950 осіб.
Назву міста виводять від слова «волохи» (Волохів-Болехів) і пов’язують з волоськими поселеннями, що їх зруйнували монголо-татари. Деякі дослідники висловлюють припущення, що назва міста походить від старослов’янського імені Болеслав, по-народному – Болех.
Перша письмова згадка про «болехівські землі» датується 1371 р. З XV ст. в історичних джерелах мова йде про поселення Болехів, утворене з двох сіл – Болехова Волоського й Болехова Руського.
У 1546 р. в містечку було споруджено солеварню, зведено дерев’яні укріплення. Проте усі ці споруди були знищені внаслідок нападу татар у 1562 р.
У другій половині XVI ст. болехівські села переходять до посесора М. Гедзінського. Він відбудував солеварню, спорудив замок і два костели.
Протягом XVI-XVIІ ст. містечко неодноразово зазнавало набігів кримських татар.
У 1603 р. Болехову було надано магдебурзьке право.
У XVII ст. Болехів отримав статус міста. Він стає одним з воєнно-опорних пунктів шляхти на Прикарпатті.
Мешканці міста брали участь у воєнних діях Національно-визвольної війни 1648-1654 рр.
У другій половині XVII ст. у місті швидко розвивається торгівля.
З 1772 р. Болехів входив до складу Австрійської імперії. Австрійський уряд монополізував у місті солеваріння. У 1783-1784 рр. сюди було направлено значну групу німецьких поселенців.
На початку ХІХ ст. у Болехові розвивалась кустарна промисловість, були утворені майстерні з виготовлення цвяхів і гаків, полотна, дубління шкіри. У місті збудували цегельню, пивоварню, вуглярню, млин і миловарню.
У 1868 р. у Болехові мешкало 3 796 осіб і було 346 будинків.
У 1873 р. через Болехів було прокладено залізничну колію.
У 1870-х рр. у місті розташовувалася дирекція державних лісів та майна. Тоді ж тут закладено парк-дендрарій з рідкісних порід дерева.<Протягом 1884-1920 рр. Болехів був центром гендерного руху на Галичині.
Наприкінці ХІХ ст. у місті працювали нафтопереробний завод, сірникова фабрика, фабрика оцту, паровий млин, олійниці, деревообробний і цегельний заводи тощо.
У роки Першої світової війни у Болехові неодноразово змінювалася влада. У 1918 р. місто було окуповане польськими військами.
У 1939 р. місто відійшло до складу УРСР. У цей час тут утворено шкірзавод та промартілі «Перемога» і «22-річчя Червоної Армії», завершено часткову реконструкцію соляного, цегельного та нафтопереробного заводів.
У роки Другої світової війни місто було окуповане в період з липня 1941 р. до 6 серпня 1944 р. Під час окупації на території міста діяли підпільні організації. Внаслідок воєнних дій у місті було майже повністю зруйновано лісозавод, ліспромгосп, нафтопереробне підприємство.
У 1944 р. Болехів став районним центром однойменного району.У повоєнному Болехові було відновлено роботу деревообробного комбінату, лісотарного заводу, ліспромкомбінату, цегельного заводу тощо.
У 1952 р. введено в експлуатацію меблеву фабрику (з 1967 р. – комбінат).
У 1960-х рр. у місті також працював шкірзавод, заводоуправління будівельних матеріалів. Діяли бібліотека, Будинок культури тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Болехові працювали лісокомбінат, заводоуправління будівельних матеріалів, шкіряний, хлібний, солеварний, Долинський сокоекстрактний і керамзитовий заводи, філія Долинського швейного об’єднання. Діяв краєзнавчий музей.
У 1993 р. Болехову надано статус міста обласного підпорядкування.
На початку ХХІ ст. у місті працювали підприємство з випуску виробів зі шкіри (хром, напівфабрикат «ветблю»), підприємства з переробки шкіри, держлісгосп, лісокомбінат, солезавод, об’єднання промислових підприємств та ін. Діяли Народний дім, краєзнавчий музей, 2 бібліотеки.
На території сучасного міста виявлені знаряддя праці доби бронзи.
Список використаної літератури:
1. Болехів // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. – Т. 1 : А-Ж. – С. 114.
2. Болехів / Г. Ф. Кучер [та ін.] // Історія міст і сіл Української РСР / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: О. О. Чернов [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. – В 26 т. : Івано-Франківська область. – С. 206-215 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.
3. Івченко А.С. Україна. Фортеці, замки, палаци… : путівник / А. С. Івченко, О. Пархоменко. – К. : Картографія, 2010. – 598 с. : іл., мапи. – Бібліогр.: с. 596-598.
4. Кобецький Р.З. Болехів / Р. З. Кобецький // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Координац. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. – К. : Координац. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 231-232 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.
5. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл. – Бібліогр.: с. 282.