Місто Косів Івано-Франківської області – районний центр, розташований на р. Рибниці (притока р. Пруту, басейн Дунаю) за 88 км від обласного центру м. Івано-Франківська та 536 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 8278 осіб.
За переказами, назва міста походить від слова «кос» – «чорний дрізд» (цей птах у давнину нібито був дуже поширеним у цих краях). За іншою версією, до сучасного міста прибув боярин Косич, який отримав наказ Данила Галицького зміцнити кордони князівства.
Вперше згадується в 1424 р. як село у грамоті князя Свидригайла. Цим документом він дарував село з монастирем на р. Рибниці Снятинської волості Владу Драгосиновичу. До середини ХІІІ ст. територія сучасного Косівського району входила до складу Галицького, а згодом – Галицько-Волинського князівства.У середині XVI ст. (1565 р.) поблизу села виникає місто, засновником якого був снятинський староста Панчинський, назване Риків. Згодом воно перебирає назву Косів, а за селом закріплюється назва Старий Косів.
Основним заняттям населення було землеробство, скотарство, полювання, домашні промисли, з яких згодом розвинулися такі ремесла, як обробка дерева, вишивка, килимарство, кушнірство, мосяжництво, різьба по кості й дереву, гончарство.
У 1472 р. у Косові була копальня солі та найбільша в цій місцевості солеварня. У XVII ст. копальня завалилася і на її місці утворилося озеро.
У липні 1698 р. галицькі й закарпатські опришківсько-селянські загони захопили Косів. У 1704 р. на місто напав загін Пинти й Пискливого. У 1740 р. У Косові побував Олекса Довбуш, а в травні 1749 р. – загін В. Баюрака.
Польська шляхта перетворила містечко на опорний пункт для боротьби з опришками.
У 1850 р. у містечку було засноване ткацьке товариство.
У 1772 р. Косів відійшов до Австрії.
Наприкінці ХІХ ст. у Косові виникло нафтове товариство, яке, щоправда, незабаром припинило існування внаслідок вичерпання запасів нафти.
Після революції в Австрії (1848-1849 рр.) у містечку почали інтенсивно розвиватися ремесла, зокрема ткацтво, легка і деревообробна промисловість.
Від 1863 р. Косів стає повітовим містом, значним торговельним центром.
У роки Першої світової війни місто було окуповане частинами російської армії, австро-угорськими військами. З 1919 р. Косів був окупований польськими військами.
У 1920-1930-х рр. Косів став центром гуцульського прикладного мистецтва.
У вересні 1939 р. Косів відійшов до складу УРСР.
На початку 1940 р. було створено артіль художніх виробів «Гуцульщина». Також було відкрито Будинок культури, кінотеатр, бібліотеку, училище гуцульського прикладного мистецтва.
У роки Другої світової війни містечко було окуповане угорськими фашистами, а згодом німецько-фашистськими загарбниками в період з 1 липня 1941 р. до 31 березня 1944 р. Під час окупації на території Косова діяли підпільні групи.
До кінця 1944 р. у Косові відновлено роботу міської електростанції, лісгоспу, ліспромгоспу, промкомбінату, харчокомбінату, маслозаводу.
У 1970-х рр. у Косові працювали сироварний завод, виробничо-художнє об’єднання «Гуцульщина» тощо. Діяли районний Будинок культури, бібліотека, кінотеатр, будинок піонерів.
Наприкінці ХХ ст. Косів був відомий як центр народних художніх промислів (фабрика «Гуцульщина» – кераміка, різьблення на дереві, ткацтво, килимарство). У місті працювали сироробний завод і завод продовольчих товарів. Діяв технікум народних художніх промислів, музей народного мистецтва Гуцульщини та літературний музей українського письменника і публіциста М. І. Павлика.
На території сучасного міста виявлено археологічні знахідки (кам’яні сокири і бронзові вироби) часів неоліту й міді.
Список використаної літератури:
1. Духнич В.О. Косів / В. О. Духнич, Т. А. Хоха, А. Л. Ясінський // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: О. О. Чернов [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. Івано-Франківська область. – С. 345-358 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.
2. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл. – Бібліогр.: с. 282.
3. Косів // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2 – С. 202-203. – Бібліогр. в кінці ст.
4. Косів // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 56.
5. Пелипейко И.А. Косов : путеводитель / И. А. Пелипейко, Я. Ю. Дацюк. – Ужгород : Карпати, 1983. – 144 с. : ил.