Місто Надвірна Івано-Франківської області – районний центр, розташоване на р. Бистриці-Надвірнянській (притока р. Бистриці, басейн Дністра) за 35 км від обласного центру м. Івано-Франківська та 548 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 20620 осіб.
За народним переказом, дворові люди (обслуга панського двору) не могли жити в замку поруч з панами. Для них спорудили будинки поза панським двором. Вони несли службу й називалися надвірниками. Звідси, ймовірно, й походить назва міста.
Перша згадка про Надвірну датується 1589 р. у протестації, яку подав до суду тодішній власник міста М. Куропатва. В документі йдеться про напад татар на Галичину, внаслідок якого було знищено право власності автора протестації на села Пнів, Битків, містечко Надвірна.
У XVII-XVIII ст. Надвірна була важливим господарсько-торговельним центром на Покутті. Мешканці міста займалися переважно рубкою лісу, виварювали сіль, вирощували тютюн.
Протягом XVII ст. населення Надвірної неодноразово відбивало наскоки турецьких і татарських нападників. У 1676 р. під час польсько-турецької війни Пнівський замок витримав тривалу облогу турецько-татарських загонів.У роки Національно-визвольної війни 1645-1654 рр. мешканці міста активно підтримували повстанців. Зокрема, було здобуто Пнівський замок.
У 1772 р. Надвірна увійшла до складу Австрійської імперії. У містечку виникає низка промислових підприємств. У середині ХІХ ст. тут збудовані сірникова фабрика і пивзавод.
У 1907 р. у Надвірній збудовано нафтопереробний завод.
У роки Першої світової війни Надвірною володіли російські та австро-угорські війська. Проте влітку 1919 р. містечко було захоплене польськими військами.
У 1920-1930-х рр. у місті працювали лісозавод, нафтові родовища та інші промислові підприємства.
У вересні 1939 р. Надвірна відійшла до складу УРСР.У передвоєнні роки в містечку було відкрито районний Будинок культури, Будинок культури на нафтопромислі, кінотеатр, бібліотеки.
У роки Другої світової війни місто двічі було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 1 липня 1941 р. до 30 березня 1944 р. і з 18 квітня до 26 липня 1944 р.
У лютому 1945 р. було відбудовано нафтові підприємства, лісозавод і ліспромгосп, райпромкомбінат, сироварний завод, пекарню, кінотеатр, лікарню.
У 1953 р. на базі цеху буріння Битківського нафтопромислу і Надвірнянської нафто розвідки створено Битківську контору буріння, а після відкриття нових родовищ у 1957 р. – нафтогазодобувне управління.
У 1964 р. в містечку утворено Надвірнянське газопромислове управління.
У 1970-х рр. у Надвірній працював нафтопереробний завод, ТЕЦ, газобензиновий завод, високовольтна лінія електропередач, кар’єроуправління, харчокомбінат, сироварний завод, нафтогазодобувне управління «Надвірнанафтагаз», лісокомбінат, підприємства будівельних матеріалів, цегельний завод. Діяли клуби, районний будинок культури тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Надвірній працювали нафтогазовидобувне управління «Надвірнанафтогаз», нафтопереробний завод, лісокомбінат, молочний завод, хлібокомбінат, підприємство з виробництва будівельних матеріалів.
Поблизу Надвірної збереглися залишки давньоруського городища з руїнами укріплень та кургани.
Список використаної літератури:
1. Грабовецький В.В. Надвірна : путівник / В. В. Грабовецький, Г. В. Бурнашов, М. Н. Рехтман. – Ужгород : Карпати, 1982. – 78, 16 с. : іл.
2. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
3. Надвірна // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 397.
4. Надвірна // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 70.
5. Рехтман М.Н. Надвірна / М. Н. Рехтман, П. С. Федорчак // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т./ голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: О. О. Чернов [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. – Івано-Франківська область. – С. 400-409 : іл.