У 2013 р. минає 870 років від першої згадки в Іпатіївському літописі про мале місто Тисменицю. Колишнє мисливське угіддя галицького князя Володимирка Володаровича нині є районним центром однойменного району Івано-Франківської області. Місто розташоване на р. Вороні (притока р. Бистриці-Надвірнянської) за 11 км від обласного центру та за 509 км від столиці – м. Києва. Статистичні дані останнього Всеукраїнського перепису населення (2001) свідчать про те, що кількість населення його складала 9 720 осіб.
Тисмениця розташована на плоских нижніх терасах річки Ворони. Деякі вчені виводять назву від латинського «teus» – «тихий». За найпоширенішою версією, топонім походить від найменування дерева тиса. Дехто з дослідників вважає, що назва походить від гідроніма Тиса.
Як уже зазначалося, перші згадки про Тисменицю вміщені в Іпатіївському літописі під 1143 р. Тоді через місто проходив шлях з Львова на Коломию, Буковину й Молдавію.
Надання в 1449 р. місту магдебурзького права сприяло його економічному піднесенню. У XV–XVII ст. Тисмениця стала одним із значних ремісничих і торговельних центрів Прикарпаття.
Першими власниками містечка були магнати Потоцькі. Згодом ним володіли Вільгеровські, Черновські та знову Потоцькі.
Внаслідок частих нападів татарських і турецьких орд, реквізиції королівських військ, тяжких умов феодальних повинностей місто поступово занепадало.З метою окатоличення населення в Тисмениці було засновано домініканський монастир, який управляв тисменицькою парафією. У 1678 р. тут збудовано новий кам’яний костел. Загалом, у XVII ст. у місті було споруджено ще 3 католицькі костели.
У XVII ст. у Тисмениці також споруджено замок, вірменську православну церкву.
Сучасна пам’ятка архітектури – Богородицька дерев’яна церква – була збудована в 1736 р.
В 1789 р. в Тисмениці відкрито німецько-єврейську школу, з 1799 р. діяла двокласна й однокласна школи.
Наприкінці XVIII ст. після першого поділу Речі Посполитої, місто зараховане до складу Станіславської округи.
У 1891 р. засновано шкіряну фабрику, товариство хутровиків. Виробниче приміщення фабрики збудоване в 1910 р.
У роки Першої світової війни у Тисмениці неодноразово змінювалася влада. Внаслідок воєнних дій у 1919 р. місто було окуповане польськими військами.
На початку 1930-х рр. у місті почали працювати кушнірська й хутрова фабрики, кустарні підприємства.
У 1939 р. Тисмениця ввійшла до складу УРСР. У цей час у місті діяла хутрова фабрика, у 1940 р. створена промислова артіль (виготовляла кожухи).У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 2 липня 1941 р. до 26 липня 1944 р.
У 1970-х рр. у місті працювали підприємства хутрової промисловості, деревообробна фабрика, відділення «Сільгосптехніки». Діяли Будинок культури, кінотеатр.
Наприкінці ХХ ст. у Тисмениці працювали виробниче хутрове об’єднання «Тисмениця», меблева фабрика, харчовий комбінат, лісгоспзаг. Серед народних промислів найбільшого розповсюдження набуло вишивання.
На території сучасного міста виявлені поселення трипільської культури, римські монети І–ІІІ ст. та рештки городища давньоруських часів.