Місто Барвінкове Харківської області – районний центр, розташоване в долині р. Сухого Торця (притока Казенного Торця, басейн Сіверського Дінця) за 155 км від обласного центру м. Харкова та 558 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 12 798 осіб. За переказами, Барвінкове засноване запорізькими козаками отамана Барвінка, який і дав назву селищу. Існує інша версія щодо походження назви. Згідно з нею, селище засноване козаком Шпаком на місці слободи Барвінкова Стінка, назва якої пішла від того, що на цих місцях рясно ріс барвінок.
На початку другої половини XVII ст. на горі Чумацькій було збудовано дерев”яну фортецю з потайним ходом до води, де містився козацький дозір. З гори було видно піщаний брід, звідки звичайно починалися спустошливі напади татар на землі Слобідської України. У 1653 р. слободу назвали Барвінковою Стінкою. Такою була Барвінкова слобода на початку свого існування. Навколо слободи розташовувалися запорізькі зимівники. Фортеця постійно зміцнювалася.
Основними видами господарської діяльності мешканців слободи в цей час було землеробство й скотарство. Жителі займалися чумацьким промислом і ремісництвом.
У 1690-1705 рр. у слободі мешкав один з ватажків Булавінського повстання 1707-1709 рр. – С. Драний. За участь жителів слободи у цьому повстанні поселення Барвінкова Стінка було спалене. У 1760 р. його відновлено з назвою Слобода.
Наприкінці XVIІI ст. у Барвінковій слободі було 12 вулиць, а в 1770 р. тут мешкало 2 409 осіб, у 1790 р. – 3 370.
У 1775 р. поселення входило до складу Азовської, з 1802 р. – Катеринославської, а з 1835 р. – Харківської губернії.
У 1830 р. у Барвінковому мешкало 4 399 осіб, а до 1863 р. внаслідок епідемій їх кількість зменшилася до 4 171 особи.
У 1861 р. Барвінкове стало волосним центром Ізюмського повіту Харківської губернії.
У 1869 р. почала функціонувати залізнична станція Курсько – Харківсько – Азовської залізниці. У 1881 р. в Барвінковому діяло 2 однокласні школи, а в 1909 р. було відкрито комерційне училище.
У 1910 р. німецька компанія «Классен, Фрезе і Дік» інвестувала гроші в будівництво Барвінкового заводу сільськогосподарських машин «Луч» (нині завод «Червоний промінь»).
У 1923 р. Барвінкове стало районним центром, що входив до Ізюмського округу, а в 1938 р. селищу Барвінкове надано статус міста.
У 1925 р. в селищі збудовано електростанцію.
З 1941 до 1943 рр. Барвінкове окуповане німецько-фашистськими військами. У цей період в місті та його околицях діяли партизанські загони. За часи окупації в місті було зруйновано практично всі промислові підприємства і будинки.
У 1947 р. відбудовано завод «Червоний промінь», відновлювалося сільське господарство. У 1960 р. збудовано завод будівельних матеріалів, у 1961 р. – молокозавод і хлібозавод.
У 1960-х рр. місто було повністю електрифіковане й радіофіковане.
У 1965 р. Барвінкове стало районним центром Харківської області.
На початку ХХІ ст. у Барвінковому працювали завод продтоварів, молокозавод, друкарня; діяли поліклініка, лікарня, Будинок культури, краєзнавчий музей.
Список використаної літератури:
1. Барвінкове // Восточная Украина : путеводитель / С. Л. Удовик. – К., 2007. – С. 105.
2. Барвінкове // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К., 1989. – Т. 1 : А-Ж. – С. 71.
3. Барвінкове // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкування О. Панасенко. – К., 2007. –С. 11. – (Корисний довідник, ISBN 978-966-967-84-0-9).
4. Вигуляр В.Я. Барвінкове / В. Я. Вигуляр // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Координац. бюро ЕСУ. – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо[ген]. – С. 240-241 : іл.
5. Калашник А.М. Барвінкове / А. М. Калашник, В. П. Касьянов // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / редкол.: М. А. Сіроштан (голова), В. М. Селіванов, К. К. Шиян [та ін.]. – К., 1967. – Харківська область. – С. 201-215 : іл.