Місто Дергачі (до 1943 р. – Деркачі) Харківської області – місто районного підпорядкування, районний центр, розташований на р. Лопань за 17 км від обласного центру м. Харкова та за 444 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 20196 осіб. Існує кілька версій походження назви міста. За однією з них вона походить від назви птаха «деркач», що, за легендами, водився у зарослях очерету на берегах р. Лопані та навколишніх озер. За іншою – від прізвища одного із поселенців міста – козацького отамана Деркача.
Дергачі на початку свого існування – невелика козацька слобода. Заснована близько 1660 р. У ній розташовувалися військові частини. Згадується в історичних документах у 1680 р. у зв”язку з нападом кримських татар.
У 1660-х рр. у Деркачах збудовано Миколаївську церкву, а в 1682 р. – 4 вітряки.
За переписом 1732 р. у селищі мешкало 3225 осіб, були школа й госпіталь.
У другій половині XVIII ст. місто стає сотенним містечком Харківського полку. На той час в місті була збудована фортеця.
У 1780 р. містечко отримує статус волосного центру.
У 1830 р. у Деркачах відкрито воскобілильний завод, збудовано цукрорафінадний завод, кілька невеликих цегельних підприємств, механічний млин і пивоварний завод. Розвивалися і кустарні промисли, зокрема, шевство, ковальство, кравецтво, теслярство.
У 1850 р. у містечку мешкало 6053 жителі. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. економічний розвиток селища пожвавився у зв”язку з будівництвом залізниці.
Під час воєнних дій Громадянської війни 1918–1920 рр. у селищі часто змінювалася влада. У 1919 р. у Деркачах встановлено радянську владу. У 1923 р. Деркачі стали районним центром.
У 1928 р. в Деркачах почав функціонувати цегельний завод, у 1930 р. тут створено механічний завод «Незаможник». У 1932 р. почала роботу електростанція. В наступні кілька років споруджено нові корпуси механічного заводу.
Під час Другої світової війни Деркачі двічі були окуповані німецько-фашистськими загарбниками: в період з 22 жовтня 1941 р. до 13 лютого 1943 р., а також з 10 березня до 19 серпня 1943 р. Під час окупації в районі селища діяла партизанська група.
У повоєнний період почався відбудовчий період у розвитку Дергачів. Відновив роботу Дергачівський механічний завод. У 1956 р. в селищі почав діяти радіофутлярний завод.
У 1976 р. Дергачі отримали статус міста.
На початку ХХІ ст. у м. Дергачах працювали промислові підприємства: дослідницький завод «Електросталь», моторобудівний завод, завод турбокомпресорів; функціонували Будинок культури, Будинок дитячої та юнацької творчості, бібліотека.
На околицях міста виявлено близько 80 курганів скіфського періоду (V–III ст. до н. е.), ранньослов’янські поселення черняхівської культури (ІІ–VI ст. н. е).
Список використаної літератури:
1. Будников В.П. Дергачі / В. П. Будников, С. А. Дубовик // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / редкол.: М. А. Сіроштан (голова), В. М. Селіванов, К. К. Шиян [та ін.]. – К., 1967. – Харківська область. – С. 419-429 : іл.
2. Дергачі // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К., 1989. – Т. 1 : А-Ж. – С. 312.
3. Дергачі // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкування О. Панасенко. – К., 2007. – С. 31. – (Корисний довідник).
4. Калашник Л.О. Дергачі / Л. О. Калашник, О. П. Тараненко // Енциклопедія Сучасної України. У 25 т. / НАН України, Наук. тво ім. Т. Г. Шевченка. – К., 2007. – Т. 7. – С. 408-409 : іл.
5. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк ; відп. ред. І. О. Варченко. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с.