Місто Дунаївці (до початку XVIII ст. – Дунайгород) Хмельницької області – районний центр, розташований на р. Тернаві (притока Дністра) за 65 км від обласного центру м. Хмельницького та за 373 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 16448 осіб. Спочатку місто називалося Дунайгородом, а з початку XVIII ст. – Дунаївцями. В основі назви «дунай» лежить корінь «дана», «дуна», «дон», що означає «вода», «річка». В українських народних думах та історичних піснях слово «дунай» часто трапляється в значеннях «вода», «водозбір», «розлив води». Існує припущення про походження назви від прізвища Дунай, яке могли мати учасники дунайських походів.
В історичних джерела вперше згадується у 1403 р., хоча окремі дослідники вказують, що, як село, Дунаївці існували між 1370 і 1382 рр. або ж називають 1460 р., коли Дунаївці платили десятину кам’янецькому латинському єпископові.
У 1592 р. король на прохання тодішньої власниці села Є. Лянцкоронської дозволив перетворити Дунаїв на місто Дунайгород, надав йому магдебурзьке право. Наприкінці XVI ст. збудовано магістрат і оборонну фортецю.
На початку XVII ст. новозасноване місто знищили татари.У 1605 р., вже на прохання власника кам’янецького підкоморія М. Станіславського (володів Дунаївцями з 1598 р.), король повторно надав йому магдебурзьке право, дозволивши створювати цехи, влаштовувати чотири ярмарки на рік.
У 1629 р. в Дунаївцях працювали цехи чоботарів, кушнірів, ткачів, мулярів та ін. У місті було 630 димів.
Протягом 1672-1699 рр. містечко перебувало під владою Османської імперії, у 1699 р. – у складі Польщі.
Після другого поділу Польщі (1793 р.) Дунаївці відійшли до Російської імперії. З 1797 р. – у складі Подільської губернії.
У першій половині ХІХ ст. поміщик В. Красінський запросив до міста 20 сімей німецьких ткачів з Прусії та Познаньщини, які започаткували фабричне виробництво вовняного сукна (у 1860 р. нараховувалося 42 фабрики).
У роки Громадянської війни в місті неодноразово змінювалася влада. У 1920 р. у Дунаївцях встановлено радянську владу.
У 1923 р. Дунаївцям надано статус районного центру. У цьому ж році Дунаєвецький кущ суконних фабрик, створений після встановлення радянської влади, було реорганізовано в текстильний трест «Дунсукно», ліквідований у 1929 р. Текстильні підприємства об’єднано у фабрику, підпорядковану тресту «Укрсукно».
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 11 липня 1941 р. до 28 березня 1944 р. Під час окупації мешканці Дунаївців брали активну участь в партизанській боротьбі.
У 1958 р. Дунаївці отримали статус міста.
У 1970-х рр. у Дунаївцях працювали механічний завод, валяльна, суконна й текстильна фабрики, райпромкомбінат, масло- і хлібозавод, райхарчокомбінат та ін. Діяли районний Будинок культури, 3 профспілкові клуби, 12 бібліотек тощо.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали суконна фабрика, ремонтно-механічний, арматурний, маслоробний і хлібний заводи, завод продовольчих товарів. Діяв історико-краєзнавчий музей.
На околицях міста виявлено залишки поселення трипільської культури (ІІІ тисячоліття до н. е.).
Список використаної літератури:
1. Бугерко А.А. Дунаївці / А. А. Бугерко, В. А. Захар’єв // Енциклопедія Сучасної України / Ін-т енциклопед. дослідж. НАНУ. – К. : Ін-т енциклопед. дослідж. НАНУ, 2008. – Т. 8. – С. 537-538 : іл.
2. Дунаївці // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. – Т. 1 : А-Ж. – С. 375.
3. Дунаївці // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 36.
4. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
5. Хотюн Г.М. Дунаївці / Г. М. Хотюн // Історія міст і сіл Української РСР. [В 26 т.] / Ін-т історії АН УРСР. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. – Хмельницька область. – С. 237-247 : іл.