Місто Ізяслав Хмельницької області – районний центр. Місто розташоване на р. Горині (притока Прип’яті, басейн Дніпра) за 96 км від обласного центру м. Хмельницького та 287 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 18444 осіб. Назва походить від давнього імені Ізяслав. Одні дослідники вважають, що місто заснував у 987 р. князь Володимир Святославович і відав синові Ізяславу, інші дослідники припускають, що це був Ізяслав Ярославич, ще за однією версією місто заснував онук Ізяслава Ярославича князь Ізяслав Мстиславич у другій половині ХІІ ст.
Виникло як поселення на важливому шляху з Києва до Білгорода. Частина істориків вважає, що поява й розвиток міста пов’язані з діяльністю київського князя Володимира, який наприкінці Х ст. віддав його у володіння сину Ізяславу, зробив його центром уділу й найменував Ізяславлем. Інші вчені стверджують, що місто засноване князем Ізяславом Мстиславовичем у другій половині ХІІ ст. по течії р. Гуски, поблизу теперішнього селища Городища (Шеперівський район). У 1241 р. монголо-татарські орди зруйнували це поселення, яке так і не відбудувалося. Новий населений пункт виник наприкінці ХІІІ ст. на р. Горині. У різні часи в документальних джерелах містечко називалося Ізяславль (ХІІІ ст.), Заслав, Заславль, Ізяслав (XIV-ХХ ст.).
У ХІІ-XIV ст. входило до складу Галицько-Волинського князівства, було прикордонним містом Дорогобузько-Пересопницької землі.
У літописі згадується як Ізяславль у грудні 1240 р., коли Батий, після захоплення Києва, пішов на Галицько-Волинське князівство й зруйнував місто.
У XIV ст. Ізяслав перейшов у володіння князів Острозьких. Спадкові права на місто підтвердили у 1386 р. Владислав Ягайло і Вітовт.
У 1466 р. князі Заславські (гілка родини Острозьких) почали будівництво замку на березі р. Горині. Навколо замку споруджено вали й інші укріплення, залишки яких збереглися до наших днів.
Протягом XV-XVI ст. Ізяслав зазнавав частих татарських нападів.
У XVI ст. в місті збудовано костел і монастир бернардинців.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Ізяслав захопили війська Б. Хмельницького. По завершенні війни містечко перейшло до складу Речі Посполитої.У 1754 р. грамотою короля Августа ІІІ Ізяславу надано Магдебурзьке право.
Після другого поділу Польщі в 1793 р. Ізяслав у складі Лівобережної України приєднано до Російської імперії. Протягом 1793-1795 рр. місто було центром Ізяславського намісництва, у 1796-1797 рр. – центром повіту Волинського намісництва, згодом – Волинської губернії.
У 1823 р. в Ізяславі працювала суконна мануфактура.
На початку ХХ ст. у місті працювали чавуноливарний і механічний заводи, три водяні млини.
У 1913 р. через Ізяслав прокладено залізничну колію, збудовано залізничну станцію.У роки Громадянської війни 1918-1920 рр. у місті неодноразово змінювалася влада. У 1920 р. у Ізяславі встановлено радянську владу.
У 1930-х рр. у місті працювали цегельний завод, хлібозавод, друкарня, підприємства харчової промисловості, побутового обслуговування, електростанція (споруджена протягом 1924-1927 рр. на р. Горині). Діяли міська бібліотека, райсільбуд, робітничий клуб тощо.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 5 липня 1941 р. до 17 лютого 1944 р. Під час окупації на території міста діяли підпільні організації.
У 1970-х рр. у місті працювали меблева фабрика, цегельний завод, фабрика музичних інструментів, хлібозавод, підприємства побутового обслуговування та ін.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали завод «Харчомаш», меблева фабрика, хлібозавод, лісгоспзаг.
На території міста й на його околицях виявлено кременеві шліфовані сокири та інші знаряддя праці доби неоліту. В урочищі Остроні, що поблизу Ізяслава, розкопано давньоруський могильник, на території міста виявлено знаряддя праці ремісників, вироби з каменю, скла, заліза, а також писала (приладдя для письма) часів Київської Русі.
Список використаної літератури:
1. Изяслав, город // Памятники градостроительства и архитектуры УССР : (ил. справ.-кат.). В 4 т. / Госстрой УССР, Укрпроектреставрация, КиевНИИТИ. – К. : Будівельник, 1986. – Т. 4. – С. 204-207 : фот., планы.
2. Ізяслав // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 75.
3. Ізяслав // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 46.
4. Ізяслав // УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія / ред. рада: М. В. Попович (голова) [та ін.]. – 3-тє вид., переробл. і доповн. – К. : Всеувито, 2003. – С. 497.
5. Коваленко Л.А. Ізяслав / Л. А. Коваленко // Історія міст і сіл Української РСР. [В 26 т.] / Ін-т історії АН УРСР. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. – Хмельницька область. – С. 263-274 : іл.
6. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.