Місто Шепетівка Хмельницької області – місто обласного значення, районний центр, розташований біля впадіння р. Гусці (притока Цвітохи, басейн Прип’яті) за 99 км від обласного центру м. Хмельницького та 270 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 48212 осіб. Ймовірно, назва походить від прізвища першого поселенця Шепота, Шепіта. За народними переказами, топонім пов’язаний з джерелами мінеральної води, яка з «шепотом», шумом витікала з тріщин у граніті.
Вперше згадується в письмових джерелах в 1594 р. як населений пункт, що належав князю Івану Заславському.
У XVI ст. у містечку працював млин. Населення займалося землеробством і ремісництвом.
Наприкінці XVI ст. Шепетівці надано Магдебурзьке право.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Шепетівка зазнала спустошень від татарських орд і польсько-шляхетських військ, зокрема в 1649 р. її спалили загони воєводи Белзького. У зв’язку з цим містечко занепадає.
Після підписання Андрусівської угоди Шепетівка залишалася у складі Речі Посполитої.
У другій половині XVII ст. на містечко часто нападали татари.
Наприкінці XVII ст. Шепетівка перейшла у власність магнатів Любомирських, з 1703 р. – Сангушків.Наприкінці XVIII ст. Шепетівка входила до Ізяславського повіту Волинської губернії, з 1866 р. – волосний центр.
З 1850-х рр. містечко перейшло у власність А. Потоцького, стало центром управління графськими маєтками.
У 1873 р. через Шепетівку проведено залізничну лінію Київ-Брест.
Наприкінці ХІХ ст. у містечку утворювалися нові промислові підприємства, зокрема, для виготовлення будівельних матеріалів, цегельний і черепичні заводи, каменоломні, цукрозавод, рафінадний завод та ін.
У роки Громадянської війни 1917-1920 рр. у містечку неодноразово змінювалася влада. У 1920 р. в Шепетівці встановлено радянську владу.
У 1923 р. окружний центр перенесено з Ізяслава до Шепетівки. У 1930 р. ліквідовано Шепетівський округ, проте Шепетівка залишилася районним центром. У 1937 р. район увійшов до складу Кам”янець-Подільської області.
У 1937 р. Шепетівці надано статус міста.У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 4 липня 1941 р. до 11 лютого 1944 р. Під час окупації на території Шепетівки діяли підпільні групи.
У 1970-х рр. у місті працювали завод металовиробів, рафінадний завод, цукроварня, будівельні й транспортні підприємства. Діяли два будинки культури, шість клубів, 28 бібліотек, два парки культури тощо.
Наприкінці ХХ ст. Шепетівка була одним із найбільших промислових центрів області. У місті працювали цукровий і м’ясний комбінати, маслоробний, два хлібні заводи, завод культиваторів, асфальтобетонний і щебеневий заводи, заводи будівельних матеріалів, безалкогольних напоїв, м’ясо-кісткового борошна, підприємства залізничного транспорту, лісгоспзаг, бутощебеневий кар’єр та ін. Діяли історико-краєзнавчий музей, музей письменника М. О. Островського.
На території міста виявлено кременеві ножі й інші знаряддя праці доби неоліту. На околицях знайдено скарб сокир-кельтів доби бронзи, а також кургани скіфо-сарматських часів.
Список використаної літератури:
1. Балюк В.Ф. Шепетівка / В. Ф. Балюк, В. М. Голєв // Історія міст і сіл Української РСР. [В 26 т.] / Ін-т історії АН УРСР. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. – Хмельницька область. – С. 606-627 : іл.
2. Гула А. Шепетівка : іст.-краєзн. нарис / А. Гула. – Львів : Каменяр, 1973. – 90 с. – (Вивчай рідний край).
3. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
4. Шепетівка // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 444-445.
5. Шепетівка // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 113.