Місто Славута Хмельницької області – районний центр, розташований при впадінні р. Утки у р. Горинь (притока Прип’яті, басейн Дніпра) за 117 км від обласного центру м. Хмельницького та 279 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 34340 осіб. Перша назва Славутина, згодом – Славута. За В. Далем, «славутина», «славутин» – «гарна мальовнича місцевість». Місто розташоване біля повноводної р. Горині серед зеленого бору.
Перші письмові згадки зустрічаються в документах XVII ст., коли край перебував під владою польсько-шляхетських загарбників. Спочатку тут існувало два поселення – Деражня і Воля, що належали князям Заславським. Близько 1634 р. Деражню і Волю було об’єднано в поселення з назвою Славутина, а згодом – Славута.
У 1635 р. в селищі працювали 32 ремісники, серед яких 12 шевців, 4 ковалі, 5 бочкарів, 4 кушніри.
Наприкінці XVII ст. Славутський маєток перейшов до Любомирських, а з 1703 р. став власністю князів Сангушків.
У 1708 і 1709 рр. Славуту розорювали шляхетські й польські війська.
У 1754 р. селищу надано Магдебурзьке право.
Після приєднання Правобережної України до Російської імперії Славута входила до Ізяславського повіту Волинської губернії. Залишившись власністю князів Сангушків, містечко стало їхньою резиденцією. Князі перебудували старий замок князя на палац, навколо якого розкинувся парк. У палаці були бібліотека й картинна галерея.
У 1803 р. в містечку відкрито кінний завод для вирощування молодняка чистопородних арабських коней на продаж.У 1818 р. введено в експлуатацію суконну мануфактуру Сангушка.
Наприкінці ХІХ ст. через Славуту пройшла залізнична лінія Шепетівка-Здолбунів. Працювали паперова фабрика, механічний завод, суконна фабрика, лісопильний, миловарний, свічковий, пивоварний, толевий заводи, каретна майстерня. На початку ХХ ст. споруджено фаянсовий завод, дві приватні електростанції, кілька водяних млинів.
У роки Громадянської війни 1917-1920 рр. у містечку неодноразово змінювалася влада. У 1920 р. у Славуті встановлено радянську владу.
З 1923 р. Славута стала районним центром. Тоді ж у центрі містечка заклали парк.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 7 липня 1941 р. до 18 січня 1944 р. Під час окупації на території Славути діяли підпільно-диверсійні організації. На території міста окупанти для єврейського населення створили гетто.
У повоєнні роки відновлювалася промисловість міста. У 1947 р. введено в експлуатацію склозавод, у 1948 р. підприємство, що виготовляло стандартні будинки, реорганізовано на завод залізобетонних конструкцій. Відновлено роботу Будинку культури, бібліотеки, педагогічного училища, фельдшерсько-акушерської школи та ін.
Протягом 1954-1965 рр. проведено реконструкцію заводу «Будфаянс», у 1957-1961 рр. розширено виробництво на суконній фабриці.
У 1970-х рр. у Славуті працювали 21 промислове підприємство (завод залізобетонних конструкцій, скло-, ремонтно-механічний і лісохімічний заводи, підприємства легкої і харчової промисловості, суконна фНаприкінці ХХ ст. Славута була багатогалузевим промисловим центром області. У місті працювали фарфоровий і склоробний заводи, ремонтно-механічний і деревообробний комбінати, суконна і швейна фабрики, завод залізобетонних конструкцій, завод силікатних стінових матеріалів, руберойдовий завод, цикорієсушильний, солодовий, хлібний і пивоварний заводи, маслоробний комбінат, Славутсько-Полянське паперове виробництво, завод мінеральних вод та ін.
На території і на околицях міста виявлено залишки поселення доби неоліту. В урочищі Вершині досліджено залишки поселень і курган доби бронзи. Знайдено також речі часів черняхівської культури.
Список використаної літератури:
1. Басиров В.М. Славута : краєзн. нарис / В. М. Басиров, О. Я. Сапожник. – Львів : Каменяр, 1981. – 48 с. – Текст укр. та рос. мовами.
2. Деркачук В.А. Славута / В. А. Деркачук, В. П. Ланевський // Історія міст і сіл Української РСР. [В 26 т.] / Ін-т історії АН УРСР. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. – Хмельницька область. – С. 460-473 : іл.
3. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
4. Славута, город // Памятники градостроительства и архитектуры УССР : (ил. справ.-кат.). В 4 т. / Госстрой УССР, Укрпроектреставрация, КиевНИИТИ. – К. : Будівельник, 1986. – Т. 4. – С. 224 : фот., планы.
5. Славута // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 200. – Бібліогр. в кінці ст.
6. Славута // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 93.