Місто Старокостянтинів Хмельницької області

Старокостянтинів – місто обласного значення, районний центр Хмельницької області. Розташоване біля впадіння р. Ікопоті в р. Случ (басейн Прип’яті) за 47 км від обласного центру м. Хмельницького та за 272 км від м. Києва. Згідно із статистичними даними Держкомстату України, станом на 1 січня 2011 р. тут мешкало 34 875 осіб.

Походження назви міста пов’язують з іменем Костянтин (на честь засновника – князя Костянтина Острозького). Назву Старокостянтинів дано на відміну від заснованого тим же князем Нового Костянтинова.
Вперше місто згадується в Іпатіївському літописі в 1200 р. як «град Кобудь».
На місці зруйнованого міста в XIV – на початку XV ст. існувало селище Колищинці (Коліщинці), що входило до складу польських, а згодом – литовських володінь. Існують відомості про те, що місто засноване в XV ст. Ганною Корибутівною або Костянтином Острозьким, які дали місту своє ім”я або перейменували з Колищенець.
У 1501 і 1503 рр. грамотами литовського князя територія сучасного міста була передана у вотчинне володіння Івашці Лабунській. У 1561 р. нащадки Лабунського продали Колищинці князю Костянтину-Василю Острозькому (1525-1608). Територія була придбана князем для захисту своїх володінь від загрози нападів кримських татар.
У 1561 р. місту надано Магдебурзьке право. На місці старовинного міста Кобудь при впадінні р. Ікопоть в р. Случ почалося будівництво фортеці-замку й одночасно заселення міста.
У 1600 р. Костянтин Острозький отримав привілей на спорудження ще одного міста Костянтинова на Південному Бузі. Щоб розрізняти міста, їх стали називати Старокостянтиновом і Новим Костянтиновом.
На початку XVII ст. в Старокостянтинові було 70 ремісників і 14 підмайстрів, відбувалися великі торги.
У 1618 р. татарська орда знищила всі села й містечка навколо Старокостянтинова, спалила міські околиці, але замок витримав облогу.
У 1620 р. Старокостянтинів перейшов у власність князів Заславських, з 1682 р. – Любомирських.
Під час Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Старокостянтинів був у центрі подій. У 1648 р. козацькі полки під проводом М. Кривоноса захопили місто.
Протягом 1652-1655 рр. Старокостянтинів кілька разів переходив з рук в руки. Проте внаслідок воєнних дій край знову відійшов до Польщі.
У 1661 р. центр та передмістя Старокостянтинова зруйнували татарські війська. З 1672 р. місто стало прикордонним. У 1684 і 1694 рр. на місто нападали турки. Старокостянтинів було зруйновано.
У 1754 р. князь Я. Сангушко побудував у Старокостянтинові кляштор для капуцинів і костел Яна (Івана) Хрестителя. Для зведення костелу запросили відомого італійського зодчого Паоло Фонтана (1696-1765).
24 травня 1787 р. в Старокостянтинівському замку зупинявся король Станіслав Август Понятовський, повертаючись з Канева, де зустрічався з російською імператрицею Катериною ІІ.
Після другого поділу Польщі (1793 р.) Старокостянтинів у складі Правобережної України приєднано до Російської імперії. Місто увійшло до складу Ізяславського намісництва Брацлавської губернії, а з 1796 р. стало повітовим містом Волинської губернії.
У 1870-1890-х рр. в місті працювали 63 ремісничі майстерні, 11 кузень, 9 цехів обробки шкіри, цехи чавунного литва, свічковий завод, 5 водяних млинів та ін. У 1898 р. збудовано цукровий завод.
На початку ХХ ст. у Старокостянтинові було 6 православних церков (у тому числі старовинний кам’яний собор), католицька церква (колишній домініканський монастир, у житлових будівлях якого містилися присутні місця) і каплиця, 2 єврейські синагоги та 5 молитовних будинків. Діяли 2 друкарні, публічна бібліотека, метеорологічна станція. Серед промислових підприємств працювали тютюнова та суконна фабрики, салотопний, свічковий, 2 миловарних, вапняний, 2 цегляних і 3 маслоробних заводи.
У 1916 р. через Старокостянтинів пройшло залізничне сполучення.
У роки Громадянської війни 1918-1920 рр. у місті неодноразово змінювалася влада. У 1920 р. у Старокостянтинові встановлено радянську владу.
З 1923 р. Старокостянтинів став районним центром.
До 1926 р. тут відбудовано цукровий завод, тютюнову фабрику, шкіряний завод, введено в дію хлібопекарню, нафтобазу, приймальний пункт «Заготзерно», завершено будівництво маслозаводу, цегельного та інших підприємств.
У 1928 р. відкрито електростанцію.
У 1929 р. замок Острозьких став Державним історико-культурним заповідником.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими військами в період з 8 липня 1941 р. до 9 березня 1944 р. Під час окупації в казармах колишнього військового містечка в Старокостянтинові розміщувався табір для військовополонених.
У результаті військових дій місто було практично повністю знищено. Відновити його вдалося лише у 1960-х рр.
Наприкінці ХХ ст. в Старокостянтинові працювали завод «Металіст», заводи пресових вузлів, сухого знежиреного молока, цукровий завод, заводи продовольчих товарів і залізобетонних шпал, асфальтовий і комбікормовий заводи, фабрика побутових товарів, птахофабрика.
На території міста розкопані кургани трипільської епохи та скіфського часу (VII-II ст до н. е.). На місці замку археологи досліджували залишки споруд 10 і 15 господарських ям давньоруського городища ХІІ-ХІІІ ст., яке пов’язують з літописним містом Кобудь, спаленим князем Данилом Галицьким під час його походу на болохівських князів у 1241 р., або під час другого походу в 1257 р.