Місто Волочиськ Хмельницької області

Місто Волочиськ Хмельницької області (до 1545 р. – поселення Волочище) – районний центр, розташований на р. Збручі (притока Дністра) за 68 км від обласного центру м. Хмельницького та за 361 км від м. Києва. Згідно зі статистичними даними Держкомстату України, станом на 01.01.2012 р. у місті мешкала 19 701 особа. Назва походить від слова волочити, тобто, «тягти волоком». Тут проходив торговельний шлях. Щоб перебратися через річку та її заболочені береги, купцям, наприклад, доводилося волочити свої вантажі.
Вперше поселення згадується в акті про поділ володінь князів Збаразьких від 1463 р. як Волочище.
За часів Галицько-Волинського князівства й пізніше тут проходив торговельний шлях із Заходу на Схід. На цьому шляху, на обох берегах Збруча, виникло два поселення під назвою Волочище. Одне із них, розташоване на лівому березі, в документах 1545 р. названо Волочиськом.
Наприкінці XV ст. кримсько-татарська орда спустошила Волочиськ.
У 1569 р. Волочиськ перейшов під владу Польщі. У 1580 р. польські жовніри майже повністю спалили поселення.
З 1583 р. у документальних джерелах Волочиськ називається містечком. Населення займалося ремісництвом і торгівлею. Розвивалося борошномельне виробництво й гуральництво.
У 1648 р. місто захопили війська Б. Хмельницького, проте в 1649 р. коронний гетьман Лянцкоронський зайняв містечко.
Протягом 1672-1674 рр. містечко зазнало руйнувань від турецько-татарських нападів.
Після другого поділу Польщі (1793 р.) Волочиськ увійшов до складу Російської імперії.
У 1796 р. в містечку відкрито митницю.
У другій половині ХІХ ст. у Волочиську виникають промислові підприємства. З 1860 р. в містечку працювали пивоварний і свічковий заводи, з 1870 р. – німецьке АТ «Збруч» збудувало цукровий завод та залізницю від Жмеринки до Волочиська.
На початку ХХ ст. у містечку, крім цукрового заводу, діяли цегельний, миловарний, пивоварний і свічковий заводи, тютюнова та дзеркальна фабрики, фабрика залізних печей, шевська артіль, водяний млин.
У 1916 р. у Волочиську генерал О. Брусилов розробляв план бойової операції проти австро-німецьких військ, що увійшов в історію як «брусиловський прорив».
У роки Громадянської війни 1918-1920 рр. у місті неодноразово змінювалася влада. У 1920 р. у Волочиську встановлено радянську владу.
З 1923 р. Волочиськ – районний центр.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 03 липня 1941 р. до 17 березня 1944 р.
У 1970 р. Волочиськ віднесено до категорії міст районного підпорядкування. У цей час у місті працювали плодоконсервний, 2 цегельні й цукровий заводи, швейна фабрика, машинно-тракторна станція, завод металовиробів, комбінат побутового обслуговування населення та ін. Діяли районний будинок культури, будинок культури цукрового заводу, 2 колгоспні будинки культури, 3 клуби, 8 бібліотек тощо.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали машинобудівний завод, завод металовиробів, швейна фабрика, плодоконсервний і цукровий заводи, завод харчових концентратів, сироробний завод, хлібозавод, цегельний завод. Діяв історичний музей.
На початку ХХІ ст. у Волочиську працювали завод з виробництва конденсаторів-ізоляторів, завод спецоснастки, завод металовиробів, цегельний, сироробний, цукровий і плодоконсервний заводи, завод мінеральної води, завод харчових концентратів тощо. Діяли районний Будинок культури, клуб, 2 бібліотеки, історичний музей та ін.
На території міста виявлено археологічні знахідки ІІ тисячоліття до н.е. (ножі, скребки, брили кременю, крем’яний наконечник стріли культури шнурової кераміки). Також виявлено поселення кінця бронзового – початку раннього залізного віку (Х-ХІ ст. до н. е.), часів Київської Русі (ХІІ-ХІІІ ст.).