Місто Бобринець Кіровоградської області – районний центр, розташований на р. Бобринці (притока Сугоклії, басейн Південного Бугу) за 51 км від обласного центру м. Кропивницького та за 331 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних Держкомстату України станом на 01.01.2012 р. в місті мешкало 10 944 особи. За переказом, селище названо іменем першого поселенця – полтавського козака Хоми Бобрика. Інший переказ стверджує, що його заснували вихідці з Великого Бобрика, що на р. Кодимі. Ще один – пов’язує назву з найменуванням річки, в якій за тих часів водилося багато бобрів.
Бобринець виник у середині XVIII ст. як запорізький зимівник Бугогардівської паланки. Вперше згадується в 1767 р. за назвою Малий Бобринець. Є кілька легенд про виникнення міста. У одній із них йдеться про те, що місто було передане в дарунок графові Бобринському (незаконнонародженому синові Єлизавети І) від імператриці й на його честь назване Бобринцем.
Після ліквідації Запорізької Січі зимівник перетворений на казенне село.
У 1816 р. тут мешкало 1 910 осіб.
У 1828 р. Бобринець отримав статус повітового міста Херсонської губернії. Після 1865 р. – заштатне місто.
У 1890 р. в Бобринці з передмістям мешкало 10 053 особи.
На початку ХХ ст. у Бобринці працювали чавуноливарний, колісний, шкіряний і миловарний заводи. Розвивалися фургонно-колісна, ковальська та швейна галузі. Основним напрямком сільськогосподарського виробництва було землеробство і скотарство.
У результаті подій Громадянської війни 1918-1920 рр. у місті встановлено радянську владу.
У 1923 р. в місті працювало 5 млинів, електростанція, 7 маслозаводів, близько 100 торговельних підприємств.
У 1930 р. Бобринець віднесено до категорії селищ міського типу, а в 1938 р. надано статус міста.
У 1940-х рр. у місті працювали міський будинок культури, 7 клубів, бібліотека.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 06 серпня 1941 р. до 16 березня 1944 р. Під час окупації на території міста діяли підпільні організації.
У 1944 р. в місті відбудовано електростанцію, маслозавод, інкубаторну станцію, слюсарну, столярну, взуттєву, вагову майстерні та ін. підприємства.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали завод продовольчих товарів, маслоробний, комбікормовий і цегельний заводи, гранітний кар’єр. Діяв історико-краєзнавчий музей.
На початку ХХІ ст. у місті працювали хлібоприймальне підприємство, пункт очищення насіння, райагробуд, численні малі переробні підприємства усіх форм власності. Діяли 3 Будинки культури, 4 бібліотеки, музей історії краю тощо.
На території міста та його околицях виявлено кургани доби бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) та скіфських часів; скіфське поселення (V-IV ст. до н. е.); знахідки римських монет (ІІ ст. н. е.). Досліджено кілька курганів з кочівницькими похованнями Х-ХІ ст.
