Новомиргород – місто Кіровоградської області, розташоване за 61 км від обласного центру м. Кропивницького та 229 км від м. Києва. Населення міста станом на 1 січня 2011 р. становило 11 677 осіб. Нині в місті немає офіційно затвердженого герба. Проте традиційно використовується герб радянського періоду, затверджений у 1988 р. Герб має таке зображення: у червоному полі срібний голуб, крила якого увінчані спілим золотим колоссям; у лазуровій базі – чорне коло зі срібною шахтою і фрезою; лазуровий пояс обтяжений чорною назвою міста; верхня частина щита має форму бійниць, у які вписана дата заснування міста – 1740. У ХІХ ст. Новомиргород мав інший герб: у правій частині в лазуровому полі вензель імператриці Єлизавети Петрівни, з боків якого напис – «1751»; у лівій – в зеленому полі пандур, який стоїть у повній формі. Місто засноване селянами-переселенцями та козаками Миргородського полку на місці запорізького зимівника Тресяги. Більшість переселенців походила з Миргорода, а привезли їх сюди для того, щоб, за наказом російського уряду, вони збудували фортецю для оборони від нападів турків і татар. Фортецю спорудили, а поселення назвали – на згадку про рідне місто – Новомиргород. Офіційною датою виникнення Новомиргорода вважають 1740 р. У 1760-х рр. на території міста розвивалися гончарне, шевське й кравецьке ремесла; мешканці займалися видобуванням каменю та каоліну. Після утворення Нової Сербії (1752 р.) в Новомиргороді був розташований штаб гусарського полку І. Хорвата. У 1753 р. для захисту від татарських набігів тут збудовано земляний шанець (польове укріплення), де розміщувалися артилерійські гармати. У 1773 р. Новомиргороду надано статус міста. У той час тут налічувалося близько чотирьох тисяч осіб населення. Через місто проходив чумацький шлях, по якому вивозився хліб за кордон. Після створення Вознесенської губернії Новомиргород стає повітовим містом. У 1803 р. місто увійшло до складу Херсонської губернії. З лютого 1820 р. Новомиргород було підпорядковано відомству військових поселень. До середини 1830-х рр. тут були тільки приватні школи. Лише в 1835 р. в місті відкрили парафіяльне училище. У 1846 р. в Новомиргороді налічувалося вісім купців, чотири рази на рік тут збиралися ярмарки. Після скасування військових поселень у середині XIX ст. в Новомиргороді мешкало 5 883 особи. З Новомиргородом пов’язані життя і діяльність багатьох видатних людей: тут народився декабрист Є. Оболенський; жив український письменник І. Котляревський, перебуваючи на військовій службі в Сіверському полку; разом з батьком, який тоді чумакував, через Златопіль й Новомиргород, проїжджав Т. Шевченко (влітку 1824 р.). У 1868 р. на базі повітового дворянського училища відкрита Златопільська гімназія (нині – пам”ятка архітектури місцевого значення), поруч з нею почала працювати жіноча прогімназія. За даними першого загального перепису населення Російської імперії у 1897 р. в Новомиргороді налічувалося 9 364 мешканці. У 1910 р. розпочалося будівництво залізниці, що закінчилося в липні 1914 р. У 1913 р. в Новомиргороді і Златополі працювали гімназія, прогімназія, два парафіяльних училища. У Златополі працювали чотири книжкові лавки й приватна платна бібліотека. В Новомиргороді також працювала платна міська бібліотека. Тоді ж в Новомиргороді збудовано платну міську лікарню. В центрі Новомиргорода було висаджено парк. У січні 1918 р. в Новомиргороді й Златополі встановлено радянську владу. У 1922 р. в місті почали працювати два цегельні заводи, млин, олійня, у Златополі – деревообробна артіль і шкірзавод. У 1923 р. Новомиргород став районним центром Єлисаветградського округу, а Златопіль – райцентром Шевченківського округу. У 1928 р. стала до ладу Новомиргородська електростанція, яка дала струм двом містам. У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 1 серпня 1941 р. до 10-11 березня 1944 р. Протягом 1944-1950 рр. новомиргородські і златопільські промислові підприємства досягли довоєнного рівня, закінчилося будівництво Новомиргородського плодоконсервного заводу, Златопільську деревообробну артіль перетворено на меблеву фабрику. У 1959 р. Новомиргород об’єднано зі Златополем (до 1787 р. – Гуляй-Поле). На час об’єднання в Новомиргороді мешкало 7 200 осіб, а в Златополі – 4 280. До новоутвореного населеного пункту приєднано села Виноградівку й Катеринівку, також міській раді підпорядковані села Бирзулове та Лікареве. У 1960 р. Новомиргород віднесено до категорії міст. У 1979 р. в Новомиргороді була відкрита шахта «Новомиргородська» потужністю 1 млн. т бурого вугілля на рік (у 1998 р. ліквідована). До пам’яток містобудування та архітектури Новомиргорода відносяться:
- агрономічна школа (1909);
- лікарня у Златополі (кінець ХІХ – початок ХХ ст.);
- дворянське повітове училище (1836);
- Будинок культури (1950-ті);
- комплекс споруд центру військових поселень (1820-1830-ті);
- планування центральної частини Новомиргорода (XVIII-ХХ ст.);
- планування центральної частини Златополя (XVIII-ХХ ст.);
- поштово-телеграфна контора (кінець ХІХ – початок ХХ ст.);
- прогімназія (кінець ХІХ – початок ХХ ст.);
- церква Іллінська на вул. Жданова (1766);
- церква Миколаївська в Златополі (ХІХ ст.).
Іллінська церква у Новомиргороді – пам’ятка архітектури, зведена в 1786 р. Документально автор проекту і будівництва не встановлений, проте є припущення, що це архітектор С. Стобенський, який працював у цей час в регіоні Нової Сербії (кінець XVIII ст.). Споруда храму збереглася без змін: реставраційні роботи не проводилися, здійснювалися лише поточні ремонти. Споруджена церква на околиці міста, на території колишнього села Софіївка, що нині знаходиться у складі Новомиргорода. Побудована невдовзі після заснування міста на місці новомиргородського шанця на р. Велика Вись. Церква збудована з цегли в стилі бароко. Фасади оздоблені пілястрами, напівциркульними наличниками (лиштвою) і декоративними деталями над вікнами. Стіни храму понад метр завтовшки завершені антаблементом з розетками.