Місто Березань Київської області – місто обласного підпорядкування, розташоване в східній частині області на р. Недра за 75 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 17516 осіб.
За легендою, поблизу р. Недра у березовому гаю стояла козацька сторожа, що йменувалась «Заставою в березах». Звідси місто й дістало свою назву.
Перша писемна згадка про Березань датується 1616 р. Це було містечко Переяславського староства Київського воєводства. Та вже в 1620 р. Березань стала власністю князя Я. Острозького.
Мешканці містечка брали активну участь у численних антифеодальних повстаннях Лівобережної України та походах проти гетьманства на Правобережжі в боротьбі з польською шляхтою. Внаслідок воєнних і соціальних заворушень населення Березані було значно зменшено.
Наприкінці XVII ст. в місті було кілька дрібних підприємств: паровий млин, прососушка та пивоварний завод.У 1802 р. Березані надано статус волосного містечка Переяславського повіту Полтавської губернії. Основним видом господарської діяльності мешканців було землеробство. Розвивалися також ремесла, зокрема, ткацтво й бондарство.
З встановленням радянської влади Березань була важливим стратегічним пунктом і в роки Громадянської війни не раз переходила з рук у руки.
У липні 1921 р. Березанську волость підпорядковано Київській губернії.
З 1923 до 1963 рр. Березань мала статус районного центру. Кількість жителів значно зросла. Почалась організація колгоспів, поліпшення благоустрою, розгорнулось цивільне будівництво тощо.
Під час Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з вересня 1941 до вересня 1943 рр. Під час окупації у місті діяв Березанський партизанський загін імені В. Боженка. Під час війни інфраструктура міста була зруйнована.
У 1945 р. в Березані збудовано харчкомбінат, у 1955 р. – маслозавод, суконну фабрику, цегляний завод, два деревообробних підприємства. Великим попитом в Україні і дотепер користується мінеральна вода «Березанська».
З 1960 р. у місті функціонували: пошта, телеграф, ощадна каса, лікарня, аптека, будинок культури, 3 бібліотеки.
У 1981 р. Березані надано статус міста, а в 1994 р. вона стала містом обласного підпорядкування.
На початку ХХІ ст. у місті працювали: суконна фабрика, завод залізобетонних виробів тощо; діяли Будинок культури, міський краєзнавчий музей, дві бібліотеки для дорослих і бібліотека для дітей.
Список використаної літератури:
1. Березань // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. – Т. 1 : А-Ж. – С. 86.
2. Березань // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 13.
3. Вікторов В.А. Березань / В. А. Вікторов // Шляхами великого Кобзаря : путівник. – К. : Молодь, 1964. – С. 109-112.
4. Коваль А.П. Знайомі незнайомці: походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
5. Пам’ятні місця Київської області : корот. путівник / уклад.: О. Д. Батушан, С. Й. Мінц, М. І. Сікорський ; відп. ред. І. Ф. Чепурний. – К. : Київ. обл. вид-во, 1958. – 239 с. : іл., 61 вкл. арк. іл. – Покажч.: с. 230-237.
6. Суграй Г.І. Березань / Г. І. Суграй // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / ред. Ф. М. Рудич : Ін-т історії Акад. наук УРСР, 1971. Київська область. – С. 84-93 : фот. – Бібліогр. в підряд. прим.
7. Шатило М.М. Березань / М. М. Шатило // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Координаційне бюро ЕСУ. – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо[ген]. – С. 496-497.