Місто Ірпінь Київської області – місто обласного значення, розташоване на р. Ірпінь за 30 км від м. Києва. Згідно з останнім Всеукраїнським переписом населення (05.12.2001 р.) у місті мешкало 39 950 осіб.
Назва походить від р. Ірпін. Гідронім, за О. С. Стрижаком, виник внаслідок занепаду о в корені роп (пор. у слові ропа). Дехто вважає, що слов’янський гідронім ръпень походить від ръп – «яма». Місцеві краєзнавці дослідили, що колись річку називали Пірна (вони виводять цю назву від імені бога Перуна). З прийняттям християнства назву змінили на Ірпінь.
На території сучасного міста Ірпеня в XVII ст. існували с. Романівка та хутір Любка, а в ХІХ ст., крім того, с. Северинівка, хутори Рудня, Стоянка.
У 1868 р. у с. Северинівці, що належало на той час поміщикам Сагатовським, було збудовано цегельню. Ще одна цегельня та млин були споруджені на хуторі Рудні. Згодом поміщик відкрив шкіряний завод.
У 1898 р. розпочалося будівництво залізниці Київ-Ковель. У 1900 р. поблизу залізничного мосту було побудовано роз’їзд Ірпінь. У поселенні, що виникло тут же, мешкали будівельники, залізничники, лісоруби, кустарі й дрібні торговці. На карті помітно, що залізниця в районі Ірпеня та Бучі сильно петляє. Це пов’язано зі спекуляцією землею, ціни на яку різко підскакували під час будівельних робіт. За допомогою хабарів відповідним чиновникам землевласники добивались, щоб залізниця проходила саме їхніми ділянками, а потім їх продавали.
Незабаром нове поселення Ірпінь злилося з Северинівкою. У документах початку ХХ ст. нове поселення іменувалося Ірпінськими дачами і входило до Ворзельської волості. У ньому відкрилося кілька лісових складів, виникло понад десяток трактирів, дрібних крамниць.
У 1909 р. на кошти населення відкрито двокласне училище.
З 1913 р. навколо Ірпеня розширили розробку лісу і спонділових глин, з яких виробляли цеглу.
Згодом залізничний роз’їзд став станцією. Почалося добування торфу.
У лютому 1918 р. Ірпінь захопили радянські війська. Наприкінці лютого 1918 р. в Ірпінь вступили австро-німецькі війська. У лютому 1919 р. місто відвоювали радянські війська.
Навесні 1919 р. були відбудовані мости через річки Ірпінь та Бучу. Місто стає волосним центром.
Восени 1919 р. Ірпенем заволоділи денікінці, проте в грудні червоногвардійці відновлюють свою владу. У травні 1920 р. місто захопили білополяки. У червні цього ж року в Ірпені знову встановлено радянську владу.
У серпні 1920 р. в місті почали працювати пошта, телеграф і залізниця.
У 1924 р. в Ірпені організовано споживчу кооперацію. Кооперація відкриває три магазини, хлібопекарню.
У 1925 р. відкрито цегельний завод, споживчою кооперацією відкрито пекарну майстерню «Ірпіньбет».
Після ліквідації волостей у 1923 р. Ірпінь увійшов до Гостомельського району Київської губернії.
У 1929 р. в Ірпені працювали каніфольний завод, промислова артіль «Крок вперед», лісопилка. У 1931 р. почали діяти майстерні навчально-виробничого комбінату «Укрторфооб’єднання». У 1938 р. підприємство перейменовано в Головні майстерні «Укрторфотресту».
У 1930 р. під будинки відпочинку переобладнані приміщення колишніх дач – «Блакитної» і «Білої».
З 5 квітня 1930 р. Ірпінь стає дачним селищем.
У 1936 р. створено Будинок творчості письменників України.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 
24 серпня 1941 р. до 6 листопада 1943 р. Під час окупації в Ірпені діяла підпільна група й партизанський загін.
Внаслідок воєнних дій були зруйновані Головні майстерні, цегельня, торфопідприємство.
У 1947 р. в Ірпені почала працювати 4 київська експедиція «Лісопроект», а через чотири роки – Управління лісовпорядними експедиціями України, що провадило роботу з захисту та збереження лісів.
У 1952 р. почала працювати інженерно-меліоративна система в Ірпінській заплаві.
У 1955 р. утворено Ірпінське заводоуправління цегельно-черепичних заводів, яке в 1966 р. перетворено на комбінат стінових матеріалів і будівельних пластмас.
У 1956 р. Ірпінь став містом районного підпорядкування.
У 1957 р. науково-виробничі майстерні реорганізовано в машинобудівний завод «Ірпіньмашторф». 
У 1964 р. на міжнародній виставці в м. Москві (РСФСР) меліоративний екскаватор нового типу – ЕМ-152, що вироблявся на заводі, був нагороджений дипломом ІІ ступеня.
Невелику промартіль «Прогрес» в 1960 р. перетворено на фабрику шкіргалантерейних виробів.
У 1961 р. в структурі промисловості міста третину продукції давали підприємства будівельних матеріалів, 28,5% – деревообробної промисловості, 22,7% – машинобудівної, 13,9% – побутового обслуговування, 11% – легкої промисловості.
У 1963 р. Ірпінь віднесено до категорії міст обласного підпорядкування.
У 1964 р. розпочалося будівництво водопроводу й газифікація міста.
У 1970-х рр. в Ірпені працювали центральна, дитяча й 2 дільничні лікарні, 2 поліклініки, 4 санаторії, 2 будинки відпочинку.
Наприкінці ХХ ст. в місті працювали підприємства промисловості будівельних матеріалів (комбінати «Прогрес» та «Перемога»), машинобудівне підприємство (завод «Ірпіньторфмаш»), меблева та шкіргалантерейна фабрики. Діяли індустріальний технікум і сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку (згодом – Національна академія державної податкової служби України).
Як курортна зона Ірпінь входить до Придніпровського рекреаційного району.
Поблизу міста виявлені поселення зарубинецької культури.