Місто Миронівка Київської області – районний центр, розташований на річках Росаві й Буценя за 104 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 13253 особи.
Назва міста походить від імені першого поселенця – козака Мирона Зеленого, вихідця із с. Великий Поліг на Полтавщині, який оселився на території сучасної Миронівки в першій половині XVII ст.
Мешканці Миронівки брали активну участь у Національно-визвольній війні 1648-1654 рр. під проводом Б. Хмельницького. В 1648 р. поблизу селища, на березі р. Росави, розташовувався військовий табір Б. Хмельницького. Тут 24 лютого 1649 р. гетьман вів переговори з посланцями польського короля. 2 червня 1654 р. звідси він писав листа царю Олексію Михайловичу з приводу допомоги російських військ.
Згідно з Андрусівським перемир’ям 1667 р. Миронівка залишалася власністю Польща, що згодом підтвердилося в тексті «вічного» миру 1668 р.
Наприкінці XVIII ст. Миронівка стала власністю графів Браницьких. Протягом 1845-1850-х рр. у селищі було збудовано кілька млинів, греблі, винокурня, цегельня, у 1858 р. – цегельний завод.
У 1863 р. Миронівка стала волосним центром. У селищі мешкало 1865 жителів.
У 1869 р. графи Браницькі продали землі удільному відомству. В цьому ж році в селищі почала працювати двокласна земська школа. В 1876 р. було відкрито однокласне народне училище.
У 1876 р. через Миронівку пройшла Фастівська залізниця, що сприяло розвитку торгівлі. Тут збудували низку водяних млинів, вітряків, цегельні склади.
У 1909 р. було засноване земське двокласне училище.
У 1920 р. внаслідок подій Громадянської війни в Миронівці встановлено радянську владу.
У жовтні 1920 р. у селищі почав працювати цукрозавод.
У 1923 р. Миронівка стала районним центром. У цьому ж році було введено в дію залізничну колію Миронівка-Кагарлик. Селище стає залізничним вузлом. У 1938 р. було відкрито залізничну лінію Миронівка-Канів.
У 1920-х рр. в Миронівці діяла науково-дослідна селекційна станція, споруди якої були спроектовані відомим архітектором П. Ф. Альошиним . У 1937 р. станція булапідпорядкована Всесоюзному науково-дослідному інституту цукрового рільництва й перейменована на Державну селекційно-дослідну станцію Народного комісаріату сільського господарства СРСР.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 6 серпня 1941 р. до 31 січня 1944 р. Під час окупації в Миронівці діяли підпільні групи.
У 1947 р. було відбудовано колійне господарство вузла, паровозного депо. У 1951 р. прокладено другу колію залізниці. Через два роки здано в експлуатацію новий вокзал, спроектований архітектором П. Ф. Красицьким.
У 1955 р. було відбудовано й запущено в роботу цукровий завод.
З 1958 р. Миронівка відома як бальнеологічний курорт (радонові води).
Наприкінці ХХ ст. в Миронівці працювали цукровий комбінат, комбінат хлібопродуктів, харчокомбінат, авторемонтний завод, два асфальтобетонні й цегельний завод, завод сухого знежиреного молока. Діяла науково-дослідна станція селекції й насінництва пшениці, краєзнавчий музей.
Поблизу міста розкопано кургани доби бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.), вісім курганів кочівників Х-ХІІ ст., в яких знайдено скелети людей та коней, залізні вудила, стремена та різні прикраси. На околицях міста виявлено глиняний посуд, бронзове дзеркало скіфського часу, грецьку посудину VI-IV ст. до н.е., а також скарб ювелірних речей ХІ-ХІІ ст., що складаються з срібних гривень, браслетів, ланцюжків і намиста.
Список використаної літератури:
1. Івченко А. Міста України : довідник / А. Івченко. К. : Картографія, 1999. 135 с. : табл.
2. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. К. : Либідь, 2001. 302 с : іл.
3. Корінець Д.А. Миронівка / Д. А. Корінець, В. І. Шелудченко // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Інт історії АН УРСР. К., 1971. Київська область. С. 436448 : іл.
4. Миронівка // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. К., 1990. Т. 2. С. 356.
5. Миронівка // Міста України : інформ.стат. довід. К., 2007. С. 67.
6. Миронівка // УСЕ: Універсальний словникенциклопедія / ред. рада: М. В. Попович (голова) та ін. 4те вид., переробл. і доповн. Львів, 2006. С. 798.