Місто Сквира Київської області – районний центр, розташований на р. Сквирці (притока Росі, басейн Дніпра) за 116 км від обласного центру м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 18009 осіб.
Назва походить від назви р. Сквирка, на якій воно розташоване. Назву ж річки виводять або від давньоруського «скверна» – «поганий» або від «сквира» – «розколина», «тріщина»Перша згадка про місто датується 1390 р., коли місто було під владою Литовського князівства.
З документів кінця XIV ст. відомо, що Сквира поряд з Яготином, Трилісами та іншими селами була власністю Коримана – нащадка Тугортхана.
У XV ст. Сквира була укріпленим поселенням з феодальним палацом, господарськими дворами, млинами і складами. Селище було оточене земляним валом.
У 1482 р. Сквиру було зруйновано внаслідок нападу орди кримського хана Менглі-Гірея.
За Люблінською унією 1569 р. містечко підпорядковувалося Речі Посполитій, увійшовши до складу Білоцерківського староства. Тривалий час воно лишалося розореним.
12 червня 1591 р. польський король Сигізмунд III подарував місто київському воєводі князю М. Ружинському.
У 1615 р. містечко отримало статус слободи.У 1629 р. м. Сквира увійшло до Києвського воєводства.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. під проводом Б. Хмельницького Сквира була козацьким сотенним містечком. Спочатку входила Білоцерківського полку, а з 1651 р. – до Паволоцького.
У 1654-1667 рр. містечко підпорядковувалося Польщі.
Після укладання «вічного миру» Сквира залишалася під владою Польщі.
У 1793 р. Сквира відійшла до Російської імперії та стала казенним містом, яке користувалося магдебурзьким правом.
У 1795 р. – стала повітовим містечком Брацлавського намісництва, а з 1796 р. – Київської губернії.
У першій половині ХІХ ст. у Сквирі активізувався розвиток ремесел і торгівлі. У місті працювали три тютюнові, три цегельні й пивоварне дрібні підприємства.
У 1826 р. затверджено план Сквири, виконаний архітектором В. Гесте.
По завершенні Громадянської війни 1918-1920 рр. у Сквирі було встановлено радянську владу.
У 1923 р. містечко стало центром району.У 1920-1930-х рр. у Сквирі працювали лікеро-горілчаний завод, броварня, швейна майстерня, цегельня, майстерня для ремонту сільськогосподарських знарядь, промартіль «Об’єднаний металіст» тощо. Діяли кінотеатр, бібліотеки, клуби, стадіон.
У 1938 р. Сквирі присвоєно статус міста.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 14 липня1941 р. до 29 грудня 1943 р. Під час окупації на території Сквири діяли партизанський загін і підпільна організація.
У 1944 р. відновили діяльність Сквирське дослідне поле, лікеро-горілчаний завод, швейна фабрика, рай харчокомбінат і промислово-кооперативні підприємства. У 1945 р. відкрито районний Будинок культури (у 1958 р. споруджено нове приміщення).
Наприкінці ХХ ст. у Сквирі працювали сироробний завод, заводи «Сентихвироби» і «Яшма», завод продовольчих товарів, плодоконсервний завод, швейна й трикотажна фабрики, селекційно-дослідна станція овочівництва Українського науково-дослідного інституту овочівництва й баштанництва. Дів історико-краєзнавчий музей.
Список використаної літератури:
1. Будко І.О. Сквира / І. О. Будко, О. І. Лугова, М. О. Самоділ // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Ін-т історії АН УРСР. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. – Київська область. – С. 564-577 : фот.
2. Коваль А.П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
3. Сквира // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 93.
4. Сквира // Географический энциклопедический словарь / Ред. А. Ф. Трёшников. – М. : Сов. энцикл., 1989. – С. 439.
5. Яковенко Ю.П. Сквира / Ю. П. Яковенко // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / Укр. Енцикл. ім. М.П. Бажана. – К. : УРЕ ім. М.П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 196.