Місто Узин (Узеніца, Темберщина) Київської області – місто районного підпорядкування Білоцерківського району, розташоване на р. Узині за 22 км від районного центру м. Білої Церкви та 84 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 13179 осіб.
Ймовірно, назва походить від назви річки, на якій воно знаходиться (Узиня, Узень, раніше називалась Гудзинь і дістала свою назву від племені «гузи» («узи»), яке проживало на цій території в Х-ХІІІ ст. – тюркське «узень» – «річечка»), або пов’язане з тюркським плем’ям «гузи» або «узи».
Перша згадка про місто під назвою Узеніца датується 1651 р. і пов’язана з перебуванням в ньому гетьмана Б. Хмельницького.
З 1773 р. населений пункт називається Темберщина за прізвищем ротмістра Темберського, який заселив слободу. Згодом вона увійшла до Блощинецької волості Васильківського повіту.
З кінця XVIII ст. містечко носить сучасну назву Узин і належало графам Браницьким.
По завершенні Громадянської війни 1917-1920 рр. в місті встановлено радянську владу.
З 1923 р. Узин став районним центром спочатку Білоцерківського округу, а згодом Київської області.
У 1920-х рр. в селищі працювали цукровий завод, сільськогосподарські артілі, конярське товариство, цегельня, млин. Діяли семирічна й початкова школи, бібліотека, селянський будинок, заводський клуб.
У роки Другої світової війни Узин було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 24 липня 1941 р. до 6 січня 1944 р. Під час окупації у селищі діла підпільна група.
У 1970-х рр. в Узині працювали цукровий комбінат, цегельний завод, «Міжколгоспбуд», хлібопекарня, молочний і плодоконсервний заводи
У 1956 р. Узин отримав статус селища міського типу, а з 25.08.1971 р. – міста.
Наприкінці ХХ ст. в місті працювали цукровий комбінат, консервний, хлібний і асфальтовий заводи.
Список використаної літератури:
1. Батушан О. Шляхами Київщини : путівник-довід. / О. Батушан, М. Сікорський. – К. : Політвидав України, 1968. – 103 с. : іл.
2. Качаленко М.Р. Узин / М. Р. Качаленко // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Ін-т історії АН УРСР. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. – Київська область. – С. 124-132 : фот. – Бібліогр. в підряд. прим.
3. Коваль А.П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
4. Наукові записки. Вип. 1 / Білоцерківський державний краєзнавчий музей. – Біла Церква, 1995. – 92 с.
5. Узин // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 320-321.
6. Узин // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 103.