Місто Вишгород Київської області – районний центр, розташований на Київському водосховищі за 20 км від обласного центру м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 22867 осіб.
Місто назване на честь княгині Ольги – «град Вользин» і вперше згадується саме під цією назвою. Потім назва змінилась на Вишгород. За іншою версію, місто отримало назву від того, що знаходилося на високому горбі, тобто Вишгород «високе місто», або через те, що знаходилося на Дніпрі вище Києва.
Перша згадка про місто датується 946 р. – у «Повісті минулих літ» місто згадується як резиденція княгині Ольги («Ольжин град»). Місто виникає у Х ст. як фортеця недалеко від м. Києва. Під час правління князя Ярослава Мудрого Вишгород став духовним центром Київської Русі. Свідченням важливої ролі міста є те, що з 946 по 1214 рр. воно згадується в літописах 38 разів.
За часів князювання Ярослава Мудрого в місті була збудована дерев’яна церква на вшанування перших руських святих братів Бориса і Гліба, вбитих Святополком Окаянним. Замість неї князь Святослав Ярославич у 1075 р. заклав кам’яний храм Бориса і Гліба, будівництво якого було завершено в 1112 р.
У Х-ХІ ст. Вишгород був типовим для того часу феодальним замком і літньою резиденцією київських князів. Тут у 1054 р. помер великий князь київський Ярослав Мудрий. Його останки поховали в місцевій Борисоглібській церкві й лише згодом перенесли в Софію Київську.У 1072 р. у Вишгороді відбувся з”їзд князів – синів Ярослава Мудрого Ізяслава, Святослава і Всеволода та знатних мужів, на якому було доповнено збірник законів Київської Русі «Руську правду». З 1078 р. місто стало центром удільного Вишгородського князівства, підвладного київським князям.
У 1070-х рр. Вишгородом володів на ленному праві один із найзаможніших київських боярських родів – Чудин.
У ХІ-ХІІ ст. у Вишгороді, ймовірно, існували ремісничі організації: об’єднання «древоделів», які будували дерев’яні приміщення, «градників», що споруджували укріплення, та «здателів», які, можливо, виконували функції архітекторів. У літопису названі імена старшин цих об’єднань – Миронега і Ждана.На цей час Вишогород був важливим стратегічним пунктом, що входив до системи оборони центральної території Київської Русі. Місто оточували потужні вали і рови довжиною близько 3 км із стінами та вежами над ними. У 1093 р. вишгородці розгромили половців. Протягом 1136-1146 рр. половці ще кілька разів зазнавали тут поразки.
Під час монголо-татарської навали в 1240 р. Вишгород був вщент зруйнований і спустошений.
З 1362 до 1569 р. Вишгород знаходився у володінні Литви. У цей час це було невелике село, що належало Спасо-Преображенському Межигірському монастирю.
Вдруге селище було зруйноване військами кримського хана Менглі-Герія в 1482 р. і до XVII ст. занепало.
У 1569 р. після Люблінської унії селище захопила шляхетська Польща. Власником його залишився Межигірський монастир, якому в 1580 р. було підтверджено право на збирання тут податків.
У 1595 р. селище стало цетром Вишеградського староства Київського воєводства. Відновлення городища як замка і містечка відбулося в 1607 р. після його передачі в оренду київському хорунжому Гаврилу Гойському.Відновили селище на початку XVII ст. До середини ХІХ ст. тут побудували цегляну церкву та приходську школу на місці Борисоглібського собору.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Вишгород належав до Київської сотні Київського полку. У 1656 р. Б. Хмельницький передав містечко у володіння Києво-Межигірському Спасо-Преображенському монастирю.
З 1797 р. Вишгород був у складі Київського повіту Київської губернії.
У другій половині ХІХ ст. у селищі працювали цегельні, в яких працювало влітку понад 300 робітників. Тоді ж тут було виявлено поклади бурого вугілля. Значну цінність становили також місцеві гончарні глини.
Після завершення Громадянської війни 1918-1920 рр. у селищі встановлено радянську владу.
У 1930-1931 рр. відбувається відновлення місцевих розробок покладів бурого вугілля.
У 1939 р. поблизу селища розпочалося будівництво Дніпровської водогінної станції.
У роки Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з18 вересня 1941 р. до 19 жовтня 1943 р. Під час окупації в місті діяли партизанські загони й підпільні організації.Наприкінці 1943 р. у Вишгороді почали діяти мед амбулаторія, школа і клуб.
У серпні 1959 р. Радою Міністрів СРСР ухвалила рішення про спорудження Київської ГЕС. Її будівництво було оголошено комсомольською будовою.
У 1964 р. було відкрито судноплавний шлюз. У цьому ж році Київська ГЕС дала перший промисловий струм.
Статус міста Вишгород отримав у 1968 р.
У 1970-х рр. у Вишгороді діяли Палац культури «Енергетиків», дві бібліотеки, стадіон.
З 1973 р. Вишгород став адміністративним центром однойменного району.
Наприкінці ХХ ст. у місті діяли Київська ГЕС та ГАЕС, завод залізобетонних виробів.
На початку ХХІ ст. у Вишгороді працювали Київська гідроелектростанція, Київська гідроакумулююча електростанція, державна акціонерна гідроенергогенеруюча компанія «Укрніпрогідроенерго», польсько-українське ЗАТ «Центросталь-Домсталь», німецько-українське підприємство «Хенкель-Баутехнік», науково-виробниче підприємство «Прецизійні абразиви», німецько-українсько-російське СП «Телеком», підприємство «Енергія», державне підприємство «Завод залізобетонних виробів» тресту «Південатоменергобуд», ВАТи – «Карат», «Карат-комплекс», ТОВи – «Кен-Пак Україна», «Ніка-Нор», «Рута», «Титан», «Укрполімер-газ», «Яворина-Бертіб». Діяли технічний ліцей НТУУ «КПІ», інститут «Укрелектронпроект», Будинок культури, клуб, краєзнавчий музей, Вишгородський державний історико-культурний заповідник тощо.
На території міста виявлено рештки неолітичного поселення (IV-III тисячоліття до н.е.), кургани доби бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.), поселення скіфського часу (VII-VI ст. до н.е.) та сарматські кургани. В урочищі Межигір’ї знайдено скарб мідних прикрас з виїмчастими емалями (V-VII ст. н.е.). У місті було виявлено найбільший гончарний цех періоду Київської Русі.
Список використаної літератури:
1. Андрусенко Г. Храм святих Бориса і Гліба / Г. Андрусенко // Пам’ятки архітектури і монументального мистецтва в світлі нових досліджень : тези наук. конф. Нац. заповідника “Софія Київ.” / Держбуд України, Нац. заповідник “Софія Київ.”. К., 1996. С. 4142.
2. Вишгород // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. К., 1989. Т. 1. С. 180.
3. Вишгород // Историкотопографические очерки древнего Киева / Н. И. Петрова. – К., 1897. С. 235240.
4. Вишгород // Киев, его святыня, древности, достопамятности и сведения необходимые для его почитателей и путешественников : с 59ю политипажами, изображающими виды Киева, его древ. и замечател. храмы, монастыри, чудотвор. иконы, гробницы св. угодников, внутренности пещер, памятники, здания, мозаики, фрески и др. древ. предметы / Н. Сементовский. К., 1881. С. 248250.
5. Вишгород // Міста України : інформ.стат. довід. К., 2007. С. 22.
6. Вишгород // Малюнки КиєвоЛаврської іконописної майстерні : альбомкаталог / П. М. Жолтовський ; відп. ред. Я. П. Запаско. – К., 1982. С. 165168.
7. Вишгород // Путеводитель к святыне Киева : с планом и видами г. Киева / Изд. Киев. СвятоВладимир. Братства. К.,1891. С. 8385.
8. Вишгород // Центральна Україна : путівник / С. Л. Удовік. К., 2008. С. 149150.
9. Гриценко А.П. Вишгород / А. П. Гриценко, А. П. Шевченко // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Інт історії АН УРСР. – К., 1971. Київська область. С. 367376 : іл.
10. Дегтяр Т. Вишгород: минуле і сучасне / Т. Дегтяр, Р. Орлов. К. : Рада, 2005. 294 с. : іл.
11. Івченко А.С. Україна : фортеці, замки, палаци… : путівник / А. С. Івченко, О. Пархоменко. К. : Картографія, 2010. 598 с. : іл., мапи.
12. Маниковский Ф. Вышгород и его святыня : с прил. рис. / Ф. Маниковский. 2е изд., испр. и доп. К. : [б. и.], 1890. V, 103 с. : ил.