Місто Ірміно Луганської області

Місто Ірміно Луганської області (у 1808-1900 рр. – Петрівка, у 1900-1962 – Ірмине, у 1962-2010 рр. – Теплогірськ, від 2010 р. – сучасна назва) підпорядковане Стаханівській міській раді Луганської області. Розташоване на р. Лугані (притока Сіверського Дінця) за 6 км від центру міської ради м. Стаханова, 65 км від обласного центру м. Луганська та 702 км від м. Києва. Згідно з даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001) кількість його мешканців складала 13 194 особи. Сучасна назва міста походить від імені доньки колишнього власника поселення – Ірми.
Перше поселення на території сучасного міста засноване в 1808 р. як село Петрівка. Воно розташовувалося на р. Лугані за 3-4 версти від села Петро-Голенищівки. На його території виявлено поклади вапняку, що виходили на поверхню. У Петрівці збудували печі для випалу вапняку й цегельний завод.
У першій половині ХІХ ст. в Петрівці мешкали представники різних ремесел: столяри, муляри, теслі, покрівельники, шевці й перукарі.
Після будівництва цукрового заводу тут зведено механічні майстерні й кузню.
Невдовзі Петрівку з сусідньою Дмитрієвкою об’єднано в один населений пункт.
У 1859 р. кількість мешканців Петрівки складала 239 чоловік.
За адміністративним поділом Петрівка входила до складу Криничано-Миколаївської області Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії.
Сусіднє поселення Петро-Голенищівка виникло на березі р. Лугані у 1753 р. Його власниками були відставні військові поміщики Петро Савельєв і Голенищев-Кутузов, які отримали ці землі в дарунок.
У другій половині ХІХ ст. Петро-Голенищівка належала поміщику І. Доминському, а згодом його синам – О. і М. Долинським.
У надрах земель маєтку Долинських було виявлено поклади кам’яного вугілля.
У 1870 р. почала діяти залізнична лінія Дебальцево – Попасна, а в 1879 р. відкрито рух на залізниці Попасна – Лисичанськ, у 1895 р. – на лінії Лисичанськ – Куп’янськ.
У 1896 р. на землях Долинського й Петрівки закладено першу вертикальну шахту, розташовану поблизу цих двох населених пунктів. Шахту введено в експлуатацію в 1898 р. Згодом поблизу шахти № 1 закладено шахту № 2 і шахту № 3. У 1900 р. створено Анонімне Ірмінське кам’яновугільне товариство. У 1910 р. збудовано шахту Центральну-Ірміно.
У роки Громадянської війни 1918-1920 рр. у селищі неодноразово змінювалася влада. Внаслідок воєнних дій в Ірміно встановлено радянську владу.
У 1932 р. на Ірмінському руднику працювало 2 капітальні шахти № 2 і «Центральна-Ірміно», 3 напівкапітальні шахти й понад 10 дрібних шахт, так званих «мишоловок».
У 1936 р. Ірміному надано статус міста.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали кам’яновугільна шахта, центральна збагачувальна фабрика, завод гідроустаткування. Нині тут діє Ірмінський міський музей Стахановського руху та історії міста Ірміно.