Місто Старобільськ Луганської області – районний центр, розташований на р. Айдар за 97 км від обласного центру м. Луганська та 671 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 22040 осіб.Засноване селянами-втікачами як Стара Біла слобода. Згодом перейменовано на повітове місто Старобільськ. Назву пов’язують з найменуванням р. Айдар (від татарських слів «ай» – «біла» і «дар» – «річка» за наявністю відходів білих крейдяних порід у долині річки).
Територія сучасного Старобільська почала заселятися наприкінці XVI – на початку XVIІ ст. Воно проходило одночасно зі зведенням у 1598-1600 рр. на Сіверському Дінці м. Цареборисова, здійснюване під наглядом окольничого Богдана Бєльського. Поряд з цим містом на Сіверському Дінці та притоках виникали інші поселення, в тому числі слобода Бєльська. Проте невдовзі слобода спустіла.
У 1686 р. ця територія заселялася вихідцями з Полтавщини й Чернігівщини – служилими людьми Острозького слобідського козацького полку. Переважно це були кріпосні селяни-втікачі з Правобережної України. Поселенці несли сторожову службу, займалися землеробством, рибальством і бортництвом. Згодом внаслідок боротьби селян з царськими військами край запустів.
Втретє тут почали оселятися селяни з Урива, Єндовищ, Гвоздівки та інших сіл, що входили до складу південної частини Воронезької губернії. У 1732 р. на місці колишнього містечка Бельського (Бєлянського) виникла слобода Старо-Біла, яка в 1782 р. була приписана до Деркульського казенного кінного заводу Біловодської округи Воронезької губернії.
У 1797 р. слобода Старо-Біла була перейменована на Старобільськ і стала повітовим містом у складі Слобідсько-Української губернії.
У першій половині ХІХ ст. населення займалося ремеслом і торгівлею. У Старобільську було два салотопні заводи і пивоварня, 37 вітряків, водяний млин.
У 1816 р. у місті відкрито повітове училище й церковнопарафіяльну школу, в 1817 р. – пошту й лікарню.
У 1897 р. у Старобільську відкрито пивоварню. У 1900 р. в місті було близько 30 дрібних лавок, 14 мануфактурних, 7 бакалійних, 8 шорних і залізоскоб’яних крамниць, 6 заїжджих дворів, готель і 7 пивних. Щороку тут проводилося 5 ярмарків. Отже, на початку ХХ ст. Старобільськ був відомий як торговельний центр. Промислові підприємства були місцевого значення.
У роки Громадянської війни 1918-1920 рр. у місті неодноразово змінювалася влада. У грудні 1919 р. у Старобільську встановлено радянську владу.
У 1924 р. введено в експлуатацію електростанцію. У 1925 р. у місті працювали два маслоробні заводи, два вальцьові млини, пивоварний завод. Ці підприємства були об”єднані в промкомбінат. Також діяло 25 дрібних підприємств з обробки дерева, два миловарні, свічковий, шкіряний і 7 вовнообробних заводів. Діяли три бібліотеки, два клуби, Будинок народної освіти.
У 1930-х рр. у Старобільську збудовано новий маслосирзавод, створена державна швейна фабрику, реконструйовані майстерні з ремонту сільгоспреманенту (у 1934 р. об’єднані в завод ім. Блюхера). Наприкінці 1930-х рр. через Старобільськ прокладено залізничну гілку Москва-Донбас. Як наслідок, тут збудовано депо і ще одну електростанцію.
У 1938 р. Старобільск став районним центром Луганської області.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 13 липня 1942 р. до 23 січня 1943 р. Під час окупації на території Старобільського району діяли партизанські групи й підпільні організації.
Після визволення міста на нетривалий період тут розміщувався ЦК КП України і уряд Української РСР.
У повоєнний період місто відбудовувало промисловість. У 1949 р. введено в експлуатацію деревообробне й ковальське відділення авторемонтного заводу. Розпочалося будівництво автомобільного та інструментального цехів. Підприємство почало випускати нафтодвигуни. Розширено і переоснащено швейну фабрику, маслосирзавод, хлібозавод, райхарчокомбінат, пивоварний завод, стала до ладу нова електростанція тощо. У 1961 р. на базі колишньої промислової артілі створено меблеву фабрику, спеціалізовану на випуску кухонних меблів. Згодом введено в експлуатацію кукурудзокалібрувальний і плодоконсервний заводи.
У 1956 р. було створено міський історико-краєзнавчий музей, переведений у 1965 р. в один із будинків у центрі міста. У 1970-х рр. у місті діяло 23 бібліотеки.
На території міста виявлено знахідки часів неоліту (VI-IV тисячоліття до н. е.). Також знайдено рештки поселень епохи міді-бронзи (ІІІ-І тисячоліття до н. е.) та скарб сарматських племен. Відомості про слов’ян відносяться до другої половини І тисячоліття н. е. У VIII-ХІ ст. вони були відтіснені печенігами та половцями на північ та північний захід.
Список використаної літератури:
1. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл. – Бібліогр.: с. 282.
2. Мирошниченко И.Е. Старобельск : путеводитель / И. Е. Мирошниченко, В. А. Бутков. – Донецк : Донбас, 1986. – 32, [12] с. : ил.
3. Старобільськ = Старобельск // Восточная Украина : путеводитель / С. Л. Удовик. – К. : Ваклер, 2007. – С. 55.
4. Старобільськ // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 227. – Бібліогр. в кінці ст.
5. Старобільськ / В. О. Бутков, О. М. Войтенко, В. М. Семенов // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: Ю. Ф. Пономаренко [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. – Луганська область. – С. 842-859 : іл., герб. – Бібліогр. в підрядк. прим.
6. Старобільськ // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 96.
7. Фоменко А.С. Старобельск : путеводитель / А. С. Фоменко, Ф. И. Королько. – Донецк : Донбасс, 1972. – 39, [8] с. : ил.