Місто Белз Львівської області – місто Сокальського району, розташоване на лівому березі р. Солокії (притока Західного Бугу, басейн Вісли) за 26 км від м. Сокаля, 70 км від обласного центру м. Львова та за 500 км від м. Києва. Згідно з даними останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001 р.) кількість його мешканців становила 2 448 осіб.
Щодо походження назви міста немає одностайної думки. Одні дослідники проводять аналогію зі староруським словом «белиз», що означає «біле місце» – галявину серед темних лісів. Інші – з архаїчним словом «бевз», що означає на місцевому діалекті «неприступне, болотисте місце».
Белз – одне із найдавніших поселень Львівщини. Уперше згадується в літописі 1030 р. Тоді Ярослав Мудрий завоював це польське місто і приєднав до давньоруської держави. З 1170 р. по 1240 р. – центр Белзького князівства, першим князем якого був Всеволод Мстиславович.
У 1234 р. Белз було приєднано до Галицько-Волинського князівства.
Під час татарської навали у 1241 р. Белз був спалений. Відбудова міста після нападу тривала кілька десятиліть.
З 1340 р. до 1377 р. Белзьке князівство підпорядковувалося Великому князівству Литовському. Панування мазовецьких князів тривало тут до 1462 р. З того часу перестало існувати окреме удільне Белзьке князівство. На його місці було створено воєводство. Белз на 300 наступних років став центром нового воєводства.
У 1499 і 1502 роках татари тричі здобували Белз – вони спалили й зруйнували місто. Та поступово місто відбудовувалося, чому сприяло вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів. Ще з другої половини XIV ст. Белз користувався правом складу солі. Це давало місту монополію на купівлю і перепродаж важливого тоді товару – прикарпатської солі.
У 1509 р. Белз отримав Магдебурзьке право. Протягом ХVІ – першої половини ХVІІ ст. Белз активно розвивався: розвивалися такі ремесла, як шевське, ткацьке, кравецьке, кушнірське, бондарське, ковальське. Белз вважався одним із найбільших осередків кушнірства тодішньої Польщі. Белзькі хутряні й шкіряні вироби славились далеко поза межами воєводства. Постійна загроза татарських нападів спричинила до виникнення в Белзі великих зброярських майстерень, де виготовлялись мечі, шаблі, відливалися гармати.
Набіги татар, шведська навала в другій половині ХVІІ – на початку ХVІІІ ст., воєнні контрибуції довели Белз до повної руйнації. Белзький замок перестав існувати як фортеця.
У 1772 р., після першого поділу Польщі, Белз переходить до складу Австрії в стані повного економічного й культурного занепаду.
Після розпаду Австро-Угорщини – у складі ЗУНР.
У другій половині ХІХ ст. Белз – один із центрів хасидизму.
Протягом 1919-1939 рр. – у складі Польщі.
Під час Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з вересня 1939 р. по липень 1944 р.
У 1945 р. Белз відійшов до складу Польщі, у 1951 р. – до складу України. У 1951-1962 рр. – центр Забузького району. У 1962 р. у зв’язку з укрупненням районів Белз перестав бути районним центром і увійшов до складу Сокальського району.
13 грудня 2001 р. у Белзі створено Державний історико-культурний заповідник (містить 81 пам’ятку культури від ХІ ст.).
У Белзі є залізнична станція.
На початку ХХІ ст. в Белзі працювали такі промислові підприємства: НВО «Технікс» (виробництво лужних акумуляторів), міжгосподарська будівельна організація, млин, 2 деревообробні цехи, міське споживче товариство. Діяло 2 бібліотеки, музей історії міста.
На околиці м. Белза – єврейське кладовище, де поховані рабини-цадики (засновники хасидизму в Белзі).
Під час розвідувальних розкопок на території старовинного Белза виявлено пам’ятки археології: два поселення доби енеоліту (ІІІ тисячоліття до н.е.), городище княжої доби Х-ХІІІ ст. (ХIV-XVIII ст. тут розташовувався замок Белза), фрагменти земляних укріплень міста ХIV-XVIII ст., давньоруський ґрунтовий могильник ХІ-ХІІІ ст. (Клименщина).
