Місто Жидачів Львівської області – районний центр, розташований на правому березі р. Стрий за 67 км від обласного центру м. Львова та 527 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 11683 особи.
Перша назва міста була Удеч. У документах ХІV-ХVІІ ст. назви міста неоднакові:Судачів, Зудачів, Зідачів, Жидачів. Сучасна назва закріпилася із ХVІІ ст. Існує два перекази про появу назви. За першим переказом, через поселення проходив торговельний шлях зі Сходу на Захід. Торгівці іноді 
тижнями ждав тут перевозу свого товару через річки Стрий і Дністер. Звідси ймовірно й пішла назва: ждати – Ждачів, що згодом почала вимовлятися як Жидачів. За другим переказом, назва міста походить від румунського слова «жудечів» – «район», «префектура», «адміністративна одиниця».
Перша письмова згадка про населений пункт датується 1164 р. У Жидачеві була добреукріплена міська фортеця, оточена оборонними валами. Жидачів двічі зазнавав руйнування – у 1241 р. татаро-монгольськими ордами та в 1251 р. – військами Данила Галицького.
У 1393 р. місту надано магдебурзьке право. Жидачів був одним з найбільших міст Галичини, центром торгівлі сіллю.
Наприкінці XIV ст. Жидачів перейшов під владу Польщі.
У 1448 р. було зведено новий замок. Місцеве населення постійно боролося з чужоземними завойовниками й можновладцями.У роки Національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр) жителі міста сформували повстанські загони, які згодом влилися в козацькі полки.
У другій половині ХVII ст. Жидачів починає занепадати. Спалахують епідемії холери. Протягом 1671-1681 рр. на території Жидачівського повіту прокочуються селянські виступи.
Після першого поділу Польщі в 1772 р. Жидачів переходить до складу Австрійської імперії.
У другій половині XIX ст. у місті споруджено кам’яні приміщення повітового суду, повітової ради, два приміщення школи.
Перед Другою світовою війною в місті нараховувалось близько 4200 мешканців.
Під час Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з липня 1941 р. до серпня 1944 р.
На початку ХХІ ст. у Жидачеві працювали промислові підприємства: целлюлозно-паперовий, сир завод та ін.
Список використаної літератури:
1. Жидачів (Zhidachiv) // Міста України: діловий потенціал / автор-уклад. О. В. Бондар. – К. : Вид. центр «ЕкоПрес», 2002. – С. 256 : герб.
2. Жидачів // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 39.
3. Коваль А.П. Знайомі незнайомці: походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
4. Мацюк О.Я. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні / О. Я. Мацюк. – Л. : Центр Європи, 1997. – 160 с. : іл.
5. Олексієнко М.М. Жидачів / М. М. Олексієнко, М. А. Швайка // Історія міст і сіл УРСР. В 26 т. / АН УРСР, Голов. ред. укр. рад. енцикл. – К. : УРЕ, 1968. – Львівська обл. – С. 323-334 : фот. – Бібліогр. в підряд. прим.
6. Пилип”юк В.В. Львівщина : фотоальб. / В. В. Пилип’юк. – Л. : Світло й Тінь, 1998. – 223 с. : іл. – Текст укр. та англ. мовами.
7. Янклевич В.Р. Жидачів / В. Р. Янклевич // Енциклопедія Сучасної України / Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т енцикл. досліджень НАН України. – К., 2009. – Т. 9 : Е-Ж. – С. 559-560 : фот.