Місто Ананьїв Одеської області – районний центр, розташований на р. Тилігул за 154 км від обласного центру м. Одеси та 349 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 9355 осіб.
Поселення на території сучасного міста виникло як слобода Анані (Анань), у 1834 р. перейменоване на Ананьїв. За переказами, назва походить від імені першого поселенця – запорізького козака Ананія.
Уперше згадується в 1767 р. в донесенні полковника А. Кайнаша як слобода, заснована, за переказами, запорізьким козаком Ананієм на р. Тилігул. Деякі історики свідчать, що слобода існувала вже в 1753 р.
За Ясським мирним договором у 1791 р. ця територія була приєднана до Російської імперії. У 1792 р. слободу Анані передано в казенне відомство.
У 1834 р. Ананьїв отримав статус повітового міста Херсонської губернії.
У 1844 р. у містечку було 609 дворів, а кількість населення складала 2770 осіб.
У 1840-ві рр. у містечку працювала сукновальня і 3 винокурні, наприкінці ХІХ ст. – близько 20 напівкустарних підприємств з переробки сільськогосподарської сировини (свічно-салотопний і миловарний заводи, 3 фабрики фруктових і шипучих вод, 2 маслоробні та 5 цегельних заводів, тютюнова фабрика, 2 парові й 1 кінний млин тощо).
Станом на 1879 р. у Ананьєві мешкало 16684 чоловіки, у 1895 р. – 16670 чоловік. Основним заняттям населення було землеробство, скотарство, садівництво, торгівля.
Наприкінці ХІХ ст. у місті було близько 20 напівкустарних підприємств: свічково-салотопний і миловарний заводи, 3 фабрики фруктових та шипучих вод, 2 маслоробні та 5 цегельних заводів та ін.
У роки Першої світової (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у містечку неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій у березні 1919 р. Ананьїв перейшов під радянську владу.
Протягом 1921-1925 рр. у Ананьєві споруджено цегельний завод, бойню, млин, маслоробню, заводи фруктових та шипучих вод, пивоварний завод.
У 1923 р. Ананьїв став районним центром.
У передвоєнні роки у місті працювали цегельний, спиртовий і маслоробний заводи, 8 промислових артілей, райхарчокомбінат, міська електростанція.
У 1940 р. Ананьївський район увійшов до складу Одеської області.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 7 серпня 1941 р. до 31 березня 1944 р. Під час окупації у місті діяла підпільна організація.
Протягом 1945-1946 рр. відновлено роботу цегельного і маслозаводу, 8 промислових артілей, які об’єднали в райхарчокомбінат. У 1948 р. почала працювати міська електростанція.
У 1970-х рр. у Ананьєві діяли районний Будинок культури, 11 бібліотек, історико-краєзнавчий музей тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Ананьєві працювали консервний і цегельний заводи, завод будівельних матеріалів, асфальтобетонний завод, швейна фабрика. Діяв історико-художній музей.
На початку ХХІ ст. у місті працювали завод будівельних матеріалів, хлібний і консервний заводи, завод продтоварів, маслоробний завод, швейна фабрика. Діяли Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки, історико-художній музей.
На околицях Ананьєва виявлено римські монети ІІ ст. н.е.
Список використаної літератури:
1. Ананьїв // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М.П. Бажана, 1989. – Т. 1 : А-Ж. – С. 40. – ISBN 5-88500-005-0. – ISBN 5-88500-015-8.
2. Ананьїв // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 7.
3. Кириченко М.К. Одеська область / М. К. Кириченко // Українська радянська енциклопедія. У 12 т. / голов. редкол.: М. П. Бажан [та ін.]. – Вид. 2-ге. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1982. – Т. 7 : Мікроклін – Олеум. – С. 487-490 : іл.
4. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
5. Лабуш В.І. Ананьїв / В. І. Лабуш, Г. О. Цуркіна // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Координац. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. – К. : Координац. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України, 2001. – Т. 1 : А. – С. 460 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.