Місто Біляївка Одеської області – районний центр, розташований на березі о. Білого за 42 км від обласного центру м. Одеси та 478 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 14248 осіб.
Перша назва Головківка – на честь Антона Головатого, який командував пішими козаками й весловою флотилією Чорноморського війська. Сучасна назва – від прізвища кошового отамана Сидора Білого, який загинув під час облоги Очакова.
Місто виникло наприкінці XVIII ст. після ліквідації у 1775 р. Запорізької Січі. У 1792 р. осавул Ніякий повідомляв до коша, що сім’ї Чорноморського війська заселили с. Головківку.
У 1793 р. тут був 61 двір, кількість мешканців становила 304 особи. У 1794 р. сюди переселено значну групу учасників Турбаївського повстання на Полтавщині.У першій половині ХІХ ст. населення селища збільшувалося за рахунок втікачів з Російської імперії та північних районів України. У 1857 р. тут мешкали 1067 осіб. Основним заняттям мешканців було землеробство.
У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у селищі неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій у лютому 1920 р. в Біляївці встановлено радянську владу.
У 1923 р. утворено Червоноповстанський район з центром у Біляївці. У 1935 р. Червоноповстанський район перейменовано на Біляївський.
У роки Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 19 серпня 1941 р. до 7 квітня 1944 р. Під час окупації на території Біляївки діяла підпільна організація.
У 1958 р. введено в експлуатацію першу чергу Маяко-Біляївської зрошувальної системи.
У 1970-х рр. у Біляївці працювали водопровідна станція, завод «Буддеталь», молочний завод, комбінат побутового обслуговування, районне об’єднання «Сільгосптехніка» тощо. Діяли Будинок культури, дві районні бібліотеки, стаціонарна кіноустановка.
У 1975 р. Біляївці надано статус міста.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали заводи «Буддеталь», продтоварів, рибний комбінат.
На території сучасної Біляївки виявлено кургани з похованнями доби бронзи (ІІ-І тисячоліття до н.е.) та сарматських часів (ІІ-І тисячоліття до н.е.). Тут виявлено також залишки 4 поселень скіфських часів та перших століть нашої ери.
Список використаної літератури:
1. Біляївка // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. – Т. 1. – С. 102.
2. Біляївка // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 15.
3. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с.
4. Міста і села України : [іст.-краєзн. нариси] / Укр. видавн. консорціум, Укр. наук. т-во краєзнавства, геральдики та фалеристики, Акад. геральдики, товар. знаку та логотипу [та ін.] ; авт.-упоряд. В. В. Болгов. – К. : Укр. видавн. консорціум : Укр. конфедерація журналістів, 2008. – 555 с. : іл. – Бібліогр.: с. 547.
5. Чорна Л.М. Біляївка / Л. М. Чорна // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Координац. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. – К. : Координац. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України, 2003. – Т. 2. – С. 856 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.