Місто Кілія Одеської області – районний центр, розташований на р. Дунай за 192 км від обласного центру м. Одеси та 637 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 22884 особи.
Походження сучасної назви, за легендою, пов’язане з храмом на честь міфічного старогрецького герою Ахілла. Спочатку вимовляли як Акілія, а потім – Кілія. На думку дослідників, цей топонім пов’язаний з румунським словом «chilie» – «келія, житло пустельника». Інші дослідники виводять назву від турецького слова «killi» – «глинистий».
Поселення на території сучасної Кілії виникло наприкінці VII ст. до н.е. як грецький поліс Лікостомо. З Х ст. як Кілія входило до складу Київської Русі, у часи правління Ярослава Осмомисла – до Галицько-Волинської держави. Згадане в списку «градів усіх руських дальніх і ближніх» XIV ст.
У 1359 р. утворено Молдавську державу, до складу якої наприкінці XIV ст. увійшла Кілія. З огляду на торговельну важливість та вигідне розташування при виході з Дунаю містечко було об’єктом боротьби між багатьма державами, у XIV-XV ст. належало Угорщині, Волощині, Молдові.
З травня 1381 р. до кінця літа 1403 р. в Кілію призначалися консули Генуї.
На початку XV ст. містечко було важливим форпостом у захисті Молдови від турецької експансії. Воно поділялося на фортецю, оточену валами й ровами, та посад, де мешкали купці й ремісники.
У 1448 р. Кілію захопила Угорщина.
У 1484 р. Кілію захопила Порта. Містечко стало центром райї, важливою митницею Османської імперії.
З кінця XVI ст. Кілійська фортеця постійно була метою морських походів запорізьких козаків.
У 1629 р. під час морського походу на Константинополь, запорожці під проводом Б. Хмельницького спалили порт у Кілії, а в 1632 р. Кілію, Акерман та Ізмаїл зруйнував гетьман Сулима.
У 1648 р. на кошти громади в Кілії збудовано Миколаївську церкву.
У першій половині XVII ст. відбулося чимало морських походів запорозьких козаків на Кримське ханство і турецьке узбережжя Чорного моря. Такі походи відбулися в 1602, 1606, 1609, 1610, 1621 рр. У 1632 р. запорожці на чолі з Іваном Сулимою захопили фортецю, проте не змогли закріпитися тут через кількісну перевагу ворога.Під час російсько-турецьких воєн XVIII ст. місто-фортеця кілька разів переходило з рук у руки, доки в 1806 р. остаточно не відійшло до Російської імперії. У цей час Кілія стала центром формування Усть-Дунайського козацького війська.
У 1808 р. в Кілії було 312 господарств і мешкало 1560 осіб. Основними заняттями населення було хліборобство й рибальство. Розвивалися й ремесла, зокрема шевство, теслярство, ковальство та ін.
Після укладення Бухарестського мирного договору в 1812 р. Кілійську фортецю віднесено до фортець другого класу.
У 1830 р. Кілія як заштатне місто увійшла до складу Ізмаїльського градоначальства. Кількість мешканців на той час складала 4146 осіб.
У 1836 р. збудовано Покровський собор.
Після поразки Російської імперії у Кримській війні, відповідно до Паризької угоди 1856 р., Кілія з Ізмаїльським повітом відійшла до Молдови. Після 1878 р. – знову у складі Росії.
У 1897 р. кількість мешканців містечка складала 11618 осіб.
На початку ХХ ст. Кілія була одним з найбільших торговельних міст на Дунаї.
У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій наприкінці січня 1918 р. Кілію захопили румунські війська. Протягом 1918-1940 р. вона перебувала у складі Румунії.
У 1940 р. Кілія відійшла до складу СРСР. З кінця 1940 р. – районний центр Акерманської (згодом – Ізмаїльської) області.У передвоєнні роки розпочато реконструкцію порту, судноремонтних майстерень, парових млинів. Споруджено елеватор в порту, розширено виробництва продовольства з місцевої сировини міськхарчокомбінату і м’ясокомбінату, створено низку промислових артілей.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 19 липня 1941 р. до 25 серпня 1944 р. Під час війни поблизу Кілії діяла партизанська група, у місті – підпільна організація.
У повоєнні роки у місті відновлено роботу судноремонтного заводу, механізованих млинів, елеватора, цегельного заводу, промислових артілей. Збудовано маслоробний і виноробний заводи.
У 1953 р. споруджено хлібозавод, у 1954 р. – кенафний завод, у 1956 р. – ефіроолійний завод.
У 1961 р. промислові артілі об’єднано в міський побутовий комбінат з меблевим, швейним, трикотажним, дзеркальним та іншими цехами.
У 1970-х рр. у Кілії діяли Будинок культури, історико-краєзнавчий музей, клуб моряків, кінотеатр, 5 масових і понад 15 відомчих бібліотек тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Кілії головними підприємствами були судноремонтний, масло- і соковиноробний, хлібний заводи, завод продовольчих товарів, м’ясокомбінат і елеватор. Діяв історико-краєзнавчий музей.
Список використаної літератури:
1. Град Р.Л. Кілія = Килия / Р. Л. Град, В. Т. Галяс. – Одеса : Маяк, 1968. – 95 с. : іл.
2. Кілія // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 154.
3. Кілія // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 52.
4. Килия, город // Памятники градостроительства и архитектуры УССР : (ил. справ.-кат.). В 4 т. / Госстрой УССР, Укрпроектреставрация, КиевНИИТИ. – К. : Будівельник, 1985. – Т. 3. – С. 274 : фот., план.
5. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
6. Куница Н.А. Килия : очерк / Н. А. Куница. – Одесса : Одес. кн. изд-во, 1962. – 143 с. : ил.