У 2013 р. виповнюється 465 років від першої згадки про м. Рені Одеської області. Нині це районний центр, розташований на лівому березі р. Дунаю за 267 км від обласного центру м. Одеси та 712 км від м. Києва. Згідно з даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001) у місті мешкало 20 761 особа.
У часи Київської Русі на території сучасного міста була річкова пристань, що давньоруською називалася «рені». Є також відомості, що слов’яни називали цю місцевість Перунова Рень. Слово «рень» означає «коса, мілина». «Ринь» – «підводна глино-кам’яна гряда». Перун у східних слов’ян – Бог грому й блискавки.
Точна дата виникнення міста й порту на Дунаї невідома. В історичних документах Рені вперше згадується в 1548 р. На той час поселення входило до складу Молдавського князівства, було значним ремісничим і торговельним центром, а з кінця XVI ст. стало важливим портом. Через місто здійснювалася міжнародна торгівля з Волощиною, Польщею, Портою, звідси на схід вивозили багато худоби, зерна, шкури й хутро, а східні товари – в Центральну і Східну Європу.
У 1621 р. Рені захопили війська Османської імперії. Селище перейменували на Томарово, підпорядкувавши Ізмаїльській райї.
У XVII-XVIII ст. Рені залишалося важливим осередком ремесел і міжнародної торгівлі, хоча її обсяг скоротився.
Протягом російсько-турецьких воєн 1768-1774 і 1787-1791 рр. Рені двічі завойовували російські війська. За умовами Кючук-Кайнарджійського та Яського мирних договорів містечко залишалося під владою Османської імперії.
Після ліквідації Січі в 1775 р. до Рені переселилася частина запорізьких козаків.
Під час війни з Туреччиною (1806-1812 рр.) Рені восени 1806 р. зайняли російські війська. За Бухарестським миром 1812 р. місто увійшло до складу Російської імперії. До середини ХІХ ст. кількість його населення збільшилася: від 1 547 до 8 263 осіб. Основна частина населення займалася ремеслами й торгівлею, зокрема міжнародною.
У 1856 р. у місті працювали 4 майстерні з виготовлення воску й мила, 3 заводи з виробництва цегли й черепиці. Розвивалося мукомельне виробництво, переробка винограду та фруктів.
Від 1857 р. Рені відійшло до складу Молдавії, яка в 1859 р. об’єдналася з Волощиною (Валахією) й у 1861 р. почала називатися Румунією. Однак за Берлінським договором 1878 р. Рені знову відійшло до Російської імперії.
У 1877 р. через місто прокладено залізницю Бендери – Рені – Галац. У 1886 р. створено Чорноморсько-Дунайське й Дунайське пароплавства.
У другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. Рені розвивалося як річковий порт.
На початку ХХ ст. Рені залишалося заштатним містом Ізмаїльського повіту.
У роки Першої світової (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. На початку 1918 р. Рені захопили румунські війська. Місто отримало статус муніципії.
У червні 1940 р. Рені відійшло до складу УРСР і стало районним центром. Місто стало районним центром Ізмаїльської області УРСР.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 19 липня 1941 р. до 29 серпня 1944 р.
У повоєнні роки відновлено роботу порту, лісотарного заводу, рибозаводу, райпромкомбінату.
У 1950-1960-х рр. механізовано й реконструйовано ренійський порт, реконструйовано залізничне депо тощо.
У 1970-х рр. у Рені діяли 2 кінотеатри, 5 бібліотек, 2 клуби, народний університет.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали хлібний і цегельний заводи, м’ясокомбінат, тарно-рибний цех Ізмаїльської філії Чорноморського виробничого об’єднання «Антарктика» тощо.
