Місто Татарбунари Одеської області – районний центр, розташований на р. Когильнику, що впадає в о. Сасик (Кундук) за 139 км від обласного центру м. Одеси та 584 км від м. Києва. Згідно з даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 10 740 осіб.
У другій половині І тисячоліття н.е. територія між Дністром і Дунаєм була заселена слов’янськими племенами, які згодом увійшли до складу Київської Русі. Деякі дослідники вважають, що на території Татарбунар містилася резиденція половецьких ханів – Карабуна.
У 1770 р. турки спорудили тут чимало будівель. На початку ХІХ ст. на території Татарбунар зберігалися руїни кам’яних бань і фундаменти мечетей.
Під час російсько-турецьких воєн 1768-1774 рр. та 1787-1791 рр. містечко перебувало під владою Російської імперії. У 1807 р. кошовий Задунайської Січі переніс сюди на певний час свою резиденцію.
У 1809 р. Татарбунари віднесено до рангу міст.
З 1812 р. у місті оселилися солдати російської армії, яким влада надавала тутешні землі. Також тут оселилися болгари, яким у 1822 р. було відведено окрему територію.
У 1854 р. в Татарбунарах була бакалійна й молочна крамниці, шинок, православна церква та синагога.
У 1885 р. тут налічувалося 413 дворів, а кількість мешканців становила 2 685 осіб. Основним заняттям населення було хліборобство й тваринництво. У містечку працювали суконна фабрика та каменоломні.
У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у містечку неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій у березні 1918 р. Татарбунари захопили румунські війська.
28 червня 1940 р. Татарбунари увійшли до складу УРСР.
У роки Другої світової війни містечко було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 23 липня 1941 р. до 25 серпня 1944 р. Під час окупації на території Татарбунар було створено концентраційний табір.
У 1970-х рр. у місті працювали суконна фабрика, маслозавод, винзавод, харчокомбінат, побутовий комбінат. Діяли Будинок культури, 3 кінотеатри тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Татарбунарах працювали завод продовольчих товарів, соко-винний завод, суконна фабрика. Діяв історико-краєзнавчий музей.
На території та околицях міста виявлено залишки поселень і курганні поховання доби бронзи (ІІІ – початок І тисячоліття до н.е.), скіфські поховання (V-IV ст. до н.е.) та поселення черняхівської культури (ІІ-V ст. н.е.).