Гадяч – місто обласного значення, районний центр Гадяцького району Полтавської області. Місто розташоване у південно-західній частині області на правому березі р. Псьол, у місці впадіння в нього р. Грунь, за 116 км від обласного центру м. Полтави.
Територія, де розміщений Гадяч, була заселена з часів давнього палеоліту (40-8 тис. років тому). Про це свідчать археологічні матеріали, а також пам’ятки неоліту (VII-початок V ст. до н. е.), мідно-кам’яного віку (V-ІІІ ст. до н. е.) та бронзового віку (ІІ ст. до н. е.). У той час тут мешкали скіфи-землероби – давні пращури українців, про що свідчать їх кургани і городища, знайдені у 60-х рр. ХХ ст. на території міста та околиць. На початку нашої ери землі навколо Гадяча були заселені східнослов’янськими племенами сіверян (VIIІ-ІХ ст.). Археологічні знахідки періоду Київської Русі, на думку вчених, свідчать про те, що місто виникло у Х ст. у складі Сіверського князівства Київської Русі, а його назва походить від слов’янського «годяче» (годиться) – зручне для життя та оборони місце.
У 1036 р. Полтавщина належить до Переяславського князівства, зокрема Гадяч, де побудовано сторожовий пост – Гадяцьке городище, яке у ХІІІ ст. було спустошене монголо-татарськими ордами. У 1442 р. за шість верст на південь від Гадяча засновано Красногірський Гадяцький чоловічий монастир. У ХV-ХVI ст. гадяцькі землі належали литовським, а пізніше (після Люблінської унії 1569 року) польським феодалам. З середини ХVI ст. Гадяч був південно-західною окраїною Російської імперії.
На початку ХVIІ ст. на місці старовинного городища виникла Гадяцька фортеця. Навколо утворився посад. У 1646 р. князь І. Вишневецький, захопивши Гадяч, Полтаву, Кременчук, пограбував населення цих міст. У 1648 р. під час Визвольної війни Гадяч став центром Гадяцького полку, який проіснував з невеликими перервами до 1782 р.
У 1654 р. після Переяславської ради, Гадяч разом з округом був «пожалований» російським царем Олексієм Михайловичем Б. Хмельницькому, а після його смерті перетворений у рангову маєтність гетьманів. Навесні 1658 р. мешканці міста повстали проти входження України до складу Польщі, після тривалої облоги Гадяч був захоплений загоном Г. Гуляницького. 6 вересня 1658 р. Іван Виговський підписав з урядом Речі Посполитої Гадяцький договір, за яким Україна за назвою Великого князівства Руського відходила до складу Польщі. При підтримці російського уряду місто знов повстало, Гадяцький договір було скасовано, І. Виговського позбавлено гетьманства.
У 1663 р. на Чорній раді під м. Ніжином гетьманом було обрано І. М. Брюховецького. П’ять років Гадяч був гетьманською резиденцією, що перебувала у дерев’яному палаці в середині міських укріплень, поруч знаходилася спеціально побудована в українському національному стилі полкова церква, саму фортецю теж зміцнили. У ті часи Гадяцька фортеця мала дві брами: Київську і Псьольську. Київська брама знаходилася біля яру з боку передмістя, це була дерев’яна, рублена, восьмигранна з затвором і шестигранною баштою з бійницями споруда, крита гонтом. Псьольська брама знаходилася на протилежному боці напроти річкової заплави, з якої під час облоги міста доставляли воду. Також у фортеці були підземні ходи, які вели далеко за межі укріплень.
У 1746 р. з метою реконструкції Гадяцької фортеці був створений найдавніший відомий план міста.
На початку ХІХ ст. Гадяч – центр Гадяцького повіту Полтавської губернії. У 1830-1836 рр. у Гадячі побудовано культові споруди: Успенську муровану церкву на Базарній площі і Всіхсвятську церкву на цвинтарі, у стилі класицизму.
У 1893 р. почалось будівництво залізниці Лохвиця-Лебедин, у 1895 р. припинилось на ділянці біля Гадяча. У 1914 р. у місті почав виходити журнал «Молода Україна», який видавала Олена Пчілка (Олена Петрівна Драгоманова-Косач), а у 1915-1916 рр. – журнал «Рідний край», також у 1917-1919 рр. вона організовує аматорський дитячий театр і пише для нього п’єси.
У 1918 р. у місті встановлено радянську владу, яка остаточно затвердилася у 1919 р.
22 вересня 1937 р. постановою ВЦК СРСР утворено Полтавську область та в її складі – Гадяцький район.
У 1924 р. закладено парк «Перемога». У 1930-ті роки створено сир-завод, кравецьку артіль, деревообробну артіль, торф-артіль, ремонтно-тракторне підприємство, машинно-тракторну станцію, районну школу з підготовки фахівців сільського господарства, у т. ч. пасічників, також завод з випуску пресованого воску.
27 вересня 1941 р. Гадяч був окупований німецько-фашистськими загарбниками. 11 вересня 1943 р. бійці 47-ї армії звільнили Гадяч ціною життя багатьох визволителів, серед них був командарм 47-й армії, генерал-лейтенант П. Корзун.
У повоєнному Гадячі відновлювали та відкривали нові підприємства й установи: плодорозсадницький радгосп (1950), єдине в області такого типу підприємство, який у 1970 р. отримав назву «Гадяцький»; районний історико-краєзнавчий музей (1951); профтехучилище № 47 (1954); замість розформованого педагогічного училища до Гадяча перевели (1955) Харківський культосвітній технікум (з 1990 р. Гадяцьке училище культури ім. І. П. Котляревського); відкрито музичну школу (1960); до Гадяча перевели Українську дослідну станцію бджільництва; відновлено роботу сільськогосподарської школи (1969); відкрито музей бджільництва на Українській дослідній станції бджільництва ім. П. І. Прокоповича (1970).
У 1992 р. у Гадячі та Лютеньці встановлено пам’ятні хрести жертвам голодомору 1932-1933 рр. Відкрито спеціалізовану школу № 4 (1994); збудовано і освячено (1998) Свято-Успенський собор.
Таким ми знаємо чудове українське місто Гадяч Полтавської області – місто нащадків вільного козацького роду.
