Місто Дубно Рівненської області – місто обласного значення, районний центр, розташований на р. Ікві (притока Стиру, басейн Дніпра) за 45 км від обласного центру м. Рівного та за 366 км від м. Києва. відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців склала 39146 осіб. Походження назви, за легендою, пов’язане зі створенням у давнину невеликого села Дубенки. Очевидно, в цьому місці виросли дуби.
Вперше згадується в Іпатіївському літописі за 1100 р., де йдеться про те, що на з’їзді князів у Витичеві було вирішено передати Дубно разом з Острогом, Чарторійськом і Буськом князя Давида. Ігоровичу.
У 1240 р. Дубно було зруйноване монголо-татарами.
Після смерті Данила Галицького у складі Луцького уділу перебувало у володінні Мстислава Даниловича.
У 1386 р. містечко належало князю Ф. Острозькому.
У XV ст. було закладено острівні Чеснохрестського і Спасо-Преображенського монастирів.
Наприкінці XV ст. К. Острозьким на сході Дубного було закладено замок, а в XVI ст. на заході міста – Луцьку браму.
У 1498 р. Дубно отримало Магдебурзьке право.
У XVII ст. в містечку існували ткацький, шевський і ковальський цехи.
Після Люблінської унії Дубно перейшло до складу Луцького повіту Волинського воєводства.
У 1507 р. Дубному підтверджено Магдебурзьке право.
протягом XVI-XVII ст. містечко зазнавало неодноразових нападів татар. У 1577 р. вони двічі напали на Дубно. Містечко зруйнували, проте добре укріплений замок вистояв.
У 1569 р. Дубно включено до відповідності Луцького повіту Волинської губернії.
У 1592 р. збудовано Підборецький монастир.
У 1620 р. в Дубному збудували монастир бернардинів, а в 1630 р. – монастир кармеліток.
З 1620 р. містечко було у власності князів Заславських, з 1674 р. – Любомирських.
У 1648 р. місто захопили загони М. Кривоноса.
У 1660 р. московські й козацькі полки під командуванням російського боярина В. Шереметьєва обложили Дубно, де перебували польські війська, однак поява татар змусила зняти їх облогу.
У 1665 р. збудовано Страклівський монастир.
Згідно з Андрусівським перемир’ям 1667 р. Дубно залишилося у складі Польщі.
З 1703 р. містом володіли князі Сангушки. Протест у 1706 р. місто тимчасово захопили війська шведського короля Карла ХІІ.
У 1753 р. князь Сангушко подарував Дубно С. Любомирському.
Після першого поділу Польщі в 1772 р. місто
перебувало під владою Австрійської імперії дубенському урочище Палестина парк.
Після третього поділу Польщі в 1795 р. місто стало центром Дубенського округу Подільського намісництва Російської імперії, з 1797 р. – повітове місто Волинської губернії.
З 1800 р. Дубно – резиденція одного з нащадків французької династії Бурбонів принца Конде.
На початку ХІХ ст. місто стало прикордонним пунктом поблизу російсько-австрійського кордону, в якому стояв значний військовий гарнізон (у 1806 р. його очолював М. Кутузов, у 1810 і 1811 рр. – Д. Дохтуров).
У 1838 р. в Дубному почало працювати прямічне підприємство.
У 1871 р. Й. Любомирський продав місто з аукціону Є. Барятинській, згодом воно відійшло до військового відомства.
У 1873 р. було відкрито залізничну колію Здолбунів – Дубно – Радивилів.
У роки Першої світової війни Дубно було прифронтовим містом. протягом серпня 1915 – червня 1916 р. перебувало в австро-угорській окупації.
У роки Громадянської війни 1918-1920 рр. влада неодноразово змінювалася.
протягом 1920-1939 рр. Дубно перебувало під владою Польщі.
У 1939 р. у місті встановлено радянську владу.
У 1940 р. Дубно стало районним центром одноменного району Ровенської області (з 1942 р. – Рівненської обл.).
У роки Другої світової війни місто було окуповано німецько-фашистськими загарбниками в період з 29 червня 1941 р. до 17 березня 1944 р. Під час окупації на околицях міста діяв партизанський загін.
До середини 1950-х рр. продовжувало боротьбу підпілля ОУН-УПА.
Наприкінці ХХ ст. у Дубно працюючий м’ясний і сироробний комбінати, цукровий і овочесушильно-консервний заводи, хмелефабрика, меблева і трикотажна фабрики, фабрика художньої галантереї, ліварно-механічний завод, лісопросочувальний завод, лісгоспзаг. Діяли краєзнавчий музей і будинок природи.
На початку ХХІ ст. у Дубному виробничі молокозавод, завод гумотехнічних виробів, завод будівельних матеріалів, підприємство з переробки м’яса, ліварно-механічний завод, хлібозавод, завод кондитерських виробів та ін. Діяли Будинок дітей та молоді, районний і міський Будинки культури, 7 бібліотек.
На подвір’ї замку в Дубно було виявлено сліди поселення бронзового віку, доби раннього залізного віку, пізньоримського часу, залишки житлово-господарських будівель кінця Х – першої половини ХІІІ ст. На околицях міста в урочище Червоний пагорб відкрито багатошарове поселення від мезоліту до пізньоримської доби та локалізовано залишки Підборецького монастиря.
Список використаної літератури:
1. Дещинський Л.Є. Дубно / Л. Є. Дещинський, П . О. Савчук, В. д. Селедець // Історія міст і сіл Української РСР. [В 26 т.] / Ін-т історії АН УРСР. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973. – Ровенська область. – С. 204-219 : іл., портр.
2. Дубно // Місто України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 35.
3. Дубно // Україна: 100 визначних місць : фотокнига / С. Л. Удовік. – 3-й вид. – К. : Ваклер, 2008. – С. 52-53 : фот.
4. Жолтовський П.М. Метал / П. М. Жолтовський // Історія українського мистецтва. В 6 т. / НДІ теорії, історії та персп. пробл. радян. архітектури. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1967. – Т. 2 : Мистецтво XIV – першої половини XVII століття. – С. 377-388 : іл.
5. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А.М. п. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
6. Шевчук Е.А. Дубно / Е. А. Шевчук // Енциклопедія сучасної України / Ін-т енциклопед. дослідж. НАНУ. – К. : Ін-т енциклопед. дослідж. НАНУ, 2008. – Т. 8. – С. 475-476 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.