Місто Радивилів (до 1939 р. – Радзивилів, до 1992 р. – Червоноармійськ) Рівненської області – районний центр, розташоване на р. Слонівці за 98 км від обласного центру м. Рівного та за 419 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 10487 осіб. Перша назва Радзивилів – від прізвища власника маєтку магната М. Радзивіла. У грудні 1939 р. перейменоване на Червоноармійськ на честь Червоної Армії. Вперше згадується в 1564 р. як маєток магната М. Радзивіла. На той час у Радзивілові розташовувався князівський палац, навколо якого споруджені склади товарів, митниця, митні комори, крамниці, а на околицях – селянські хати. За проїзд через містечко службові люди магната брали мито грішми або товарами.
Після Люблінської унії містечко відійшло Кременецького повіту Волинського воєводства у складі Польщі. Основним заняттям населення було землеробство. Розвивалися торгівля й ремесла.
Під час Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. у Радзивилові двічі зупинялися повстанські загони (1649 і 1651 рр.).
У другій половині XVII ст. на містечко нападали татари. Особливо спустошливим був їхній напад у 1676 р.
У 1775 р. в Радзивилові було 146 будинків. Населення займалося землеробством, ремісництвом, торгівлею.
У 1775 р. тут засновано друкарню для видання книжок релігійного змісту.
Після третього поділу Польщі 1795 р. Радзивилів у складі Західної Волині відійшов під владу Російської імперії і став прикордонним містечком Кременецького повіту Волинського намісництва, з грудня 1796 р. – Волинської губернії.
У 1798 р. у містечку зведено шкіряний завод, діяла митниця для збирання мит і огляду експортних і імпортних товарів.
У середині ХІХ ст. у містечку діяло вісім мануфактур: шкіряна, дві цегельні, три свічкові, вапняна, гнутої меблі. Згодом виникли пивоварня та швейні майстерні.
У 1873 р. було прокладено залізницю Здолбунів-Радзивилів.
На початку ХХ ст. у Радзивилові працювали лісопильний, миловарний і свічковий заводи, фабрика перламутрових ґудзиків, дві меблеві й тютюнова фабрики, водяний млин.
У роки Громадянської війни 1917-1920 рр. у Радзивілові неодноразово змінювалася влада. У 1920 р. місто відійшло під владу Польщі.
У 1939 р. Радзивилів у складі Правобережної України увійшов до складу Української РСР. У цьому ж році перейменовано на Червоноармійськ.
У 1940 р. місто стало центром Червоноармійського району.
Було реконструйовано шкіряний завод, п”ять млинів.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 27 червня 1941 р. до 19 березня 1944 р.
У 1945 р. відбудовано й введено в експлуатацію промкомбінат, шкір завод, лісопильний завод, два млини.
У 1964 р. у Червоноармійську відкрито професійно-технічне училище будівельників.
У 1970-х рр. у місті діяли Будинок культури, будинок піонерів, дві бібліотеки тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Радивилові працювали комбінат хлібопродуктів, радіоелектронної апаратури, овочесушильной, консервний, соко-оцтовий і фурнітурний заводи, меблева і швейна фабрики, птахофабрика.
Список використаної літератури:
1. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
2. Радивилів // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 109.
3. Радивилів // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 85.
4. Сербін Г.П. Ровенщина : іст.-краєзн. нарис / Г. П. Сербін. – Львів : Каменяр, 1970. – 247 с. : іл. – (Вивчай рідний край).