Місто Здолбунів Рівненської області – районний центр, розташований на р. Усті (притока Горині, басейн Дніпра) за 13 км від обласного центру м. Рівного та 329 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 24612 осіб.Назву виводять від імені Здолбун. За переказом, топонім походить від слова «долбить» («довбати»). Населення в цих місцях з давніх-давен видобувало крейду, звідси й первісна назва Долбунів, а потім Здоблунів.
Вперше згадується в 1497 р. в акті, за яким великий князь литовський Олександр подарував князеві К. Острозькому разом з іншими населеними пунктами й село Долбунів. Назва Здолбунів відома з 1629 р.
Після Люблінської унії 1596 р. Здолбунів увійшов до складу Польщі у складі Луцького повіту. Основним заняттям населення на той час було землеробство.
Після приєднання Правобережної України до Російської імперії Здолбунів увійшов до Волинського намісництва, а згодом – до Волинської губернії.
У 1821 р. князь С. Любомирський, власник Здолбунова, продав його купцям Кружиніним.
У 1873 р. закінчено будівництво залізниці Київ-Брест, що пройшла через Здолбунів. Тут збудовано станцію й паровозне депо. У ці роки було визначено високі якості місцевої крейди й можливість її використання як основної сировини для виробництва цементу.
У 1884 р. чеськими братами Єлінками було збудовано цементний завод. У 1899 р. засновано ливарно-механічний завод.
У 1903 р. Здолбунів віднесено до категорії заштатних міст.
У 1910 р. акціонерне товариство «Волинь» придбало й реконструювало цементний завод.
На початку ХХ ст., крім цементного заводу, у місті працювали паркетна фабрика, ливарно-механічний завод та два млини.
Протягом Громадянської війни 1917-1920 рр. у Здолбунові неодноразово змінювалася влада.
У 1920 р. місто увійшло до складу Острозького повіту Польщі. З 1924 р. Здолбунів – повітовий центр Волинського воєводства.
У 1939 р. Здолбунів увійшов до складу Української РСР. Місто стало районним центром.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 1 липня 1941 р. до 3 лютого 1944 р. Під час окупації на території міста діяла підпільна група.
У 1960-х рр. у Здолбунові працювали 12 промислових підприємств (серед яких цементний завод, залізничні підприємства, заводи залізобетонних конструкцій, залізобетонних виробів та ін.), п’ять будівельних організацій і п’ять великих транспортних підприємств. Діяли Палац культури цементників, чотири клуби, 20 бібліотек тощо.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали цементно-шиферний комбінат, виробниче об’єднання «Укрцемремонт», завод залізобетонних конструкцій і виробів, ремонтно-механічний завод, завод нестандартного обладнання, завод продовольчих товарів, хлібозавод. Діяв районний будинок природи.
На території міста виявлено поселення доби ранньої бронзи, а на околиці – ранньослов’янський могильник зарубинецької культури.
Список використаної літератури:
1. Здолбунів // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 43.
2. Здолбунів // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 42.
3. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
4. Якимчук А.С. Здолбунів / А. С. Якимчук, К. І. Лук”янчук // Історія міст і сіл Української РСР. [В 26 т.] / Ін-т історії АН УРСР. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973. – Ровенська область. – С. 308-321 : іл., портр.