Місто Білопілля Сумської області – районний центр, розташований на р. Вирі (притока Сейму, басейн Дніпра) за 47 км від обласного центру м. Сум і 305 км від м. Києва. Згідно з даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 18 213 осіб.
У ХІІ ст. (за іншими джерелами – у 1096 р.) на території сучасного м. Білопілля існувало давнє городище Вир з фортецею. На його місці козаками-переселенцями з Білопілля, що на Брацлавщині, засноване однойменне місто. Про місто згадується в літописі від 1111 р. у зв’язку з походом переяславського князя Володимира Мономаха проти половців.
У 1239 р. місто було зруйноване монголо-татарською ордою. Лише в середині XVI ст. тут з”являються пости російських «служивих людей» – військові сторожі. Одну з них (другу путивльську) встановлено біля Вирського городища.
У середині ХІХ ст. Білопілля перебувало під владою Великого князівства Литовського, з 1500 р. – Московського великого князівства.
Інтенсивне заселення цієї території розпочалося в середині XVII ст. У 1672 р. бєлгородський воєвода князь Ромодановський на старому Вирському кладовищі збудував фортецю, навколо якої селилися задніпрянські переселенці. Перша назва міста – Крига – походить від найменування річки. Саме за такою назвою воно згадується в деяких історичних джерелах, наприклад, у літописі Самовидця за 1687 р. За назвою Білопілля воно згадується в документальних джерелах початку 1780-х рр. Білопільська фортеця була добре укріпленою. Навколо неї влаштовано рів завглибшки 8 і завширшки 10 м. На валу збудували дубову стіну з 9 баштами. Переважна частина населення мешкала в посаді, який був укріплений дубовою стіною з 13 баштами і ровом завглибшки 6 і завширшки 8 метрів.
У 1732 р. тут мешкало 392 козаки, 2 122 підпомічники і 60 підсусідків.
У XVII-XVIII ст. Білопілля було сотенним містечком Сумського полку. У 1765-1780 рр. воно входило до складу Слобідсько-Української губернії, у 1780-1796 рр. – до Харківського намісництва, з 1796 р. – повернулося до складу Слобідсько-Української губернії (з 1835 р. – Харківської).
Після ліквідації полково-сотенного ладу на Лівобережжі Білопілля в 1780 р. стало повітовим містом Харківського намісництва, згодом – заштатним містом Сумського повіту Харківської губернії.
У середині XVIII ст. основним заняттям населення було землеробство. Розвивалися також ремісництво, промисли і торгівля. У 1780 р. тут налічувалося 7 цехів, найбільші з них – ткацький і чоботарський. Найбільш поширені промисли – млинарство і гуральництво. Так, у 1781 р. в містечку було 65 гуралень, 46 вітряних і 26 водяних млинів.
Наприкінці XVIII ст. у Білопіллі мешкало 6 897 осіб.
У 1812 р. відкрито міське парафіяльне училище (діяло до 1858 р.).
У 1869 р. через Білопілля пролягла Курсько-Київська залізниця, що сприяло його розвитку.
У 1881 р. в містечку існувало 34 різних ремесел, серед яких найбільш розвинуті – виготовлення чобіт і тулупів.
У 1880 р. у Білопіллі працювали 3 цегельні, 3 салотопні, 2 свічко-сальні заводи, 5 крупорушок. На початку ХХ ст. тут працювали пивоварний, механічний, чавуноливарний, цегельний заводи, 6 шкіряних підприємств.
У 1914 р. кількість мешканців міста становила 21 796 осіб.
У роки Першої світової (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у Білопіллі неодноразово змінювалася влада. Наприкінці листопада 1919 р. внаслідок воєнних дій у місті встановлено радянську владу.
На початку 1924 р. у Білопіллі працювали майстерні з ремонту землеробських машин і знарядь, 2 млини, 2 крупорушки, хлібопекарня, 4 майстерні для виробництва дубильного шкіряного товару, 19 чоботарських і 7 кравецьких майстерень.
Згодом на базі крупорушки створено борошнозавод. Були побудовані комбікормовий та засолювальний заводи, розширені та реконструйовані паровозне та вагонне депо станції Білопілля. У 1933 р. введено в дію ливарно-механічний завод, який із часом перетворили на машинобудівний.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 7 жовтня 1941 р. до 3 вересня 1943 р. Під час окупації на території міста діяли партизанські загони й підпільні організації.
Восени 1943 р. відновила роботу хлібопекарня, відкрилися крамниці, почали працювати середня і 2 семирічні школи. У наступному році відбудовано й пущено першу чергу машинобудівного заводу, вальцьовий млин, цегельний завод, майже повністю відбудовано маслозавод.
Основними напрямами розвитку промисловості в місті стали харчова та машинобудівна галузі промисловості. Почали працювати сирозавод, ремонтно-механічний завод.
У 1970-х рр. у Білопіллі діяли Будинок культури, кінотеатр, бібліотеки.
Наприкінці ХХ ст. в місті працювали машинобудівний завод, завод продовольчих товарів, хлібний, сироробний і цегельний заводи, меблева фабрика, харчокомбінат, вагонне депо, радгосп лікарських рослин.
На початку ХХІ ст. працювали машинобудівний завод, сирозавод, 3 будівельні організації тощо. Діяли Палац культури, кінотеатр, 2 бібліотеки.