Місто Буринь Сумської області – районний центр Сумської області, розташований на р. Чаші (притока Сейму, басейн Дніпра) за 85 км від обласного центру м. Сум і за 274 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців складала 11 607 осіб.
За народним переказом, назва походить від імені першого поселенця – козака Бурого.
Згідно з одними джерелами, Буринь згадується в переліку міст Курського краю 1387-1362 рр. у «Списке городов руських далеких и близких». До 1503 р. Буринь була центром волості у складі Путивльського повіту Великого князівства Литовського. У 1503 р., після укладання угоди про перемир’я між Великим князівством Литовським і Росією, місто відійшло до Чернігово-Сіверщини. Основними заняттями населення були землеробство й тваринництво. Розвивалися також ремесла: гончарство, ткацтво, ковальська справа. Серед промислів у місті були борошномельні, крупорушні та ін.За іншими даними, перша письмова згадка про Буринь належить до 1688 р. У першій половині ХІХ ст. містечко входило до маєтків графа Апраксіна.
У 1847 р. тут почав працювати винокурний завод.
У 1868 р. у Бурині збудовано залізничну станцію Путивль на залізничній магістралі Ворожба – Конотоп – Бровари. У 1870 р. було відкрито рух поїздів. За іншими даними, залізниця Харків – Ворожба – Конотоп стала до ладу в 1878 р. Тоді ж збудовано залізничну станцію Путивль.
У 1890-х рр. у місті працювали дубильний і цегельний заводи, 49 вітряків. У 1895 р. почав працювати цукрозавод.
У 1894 р. підприємцем Ш. Ширманом було збудовано цукровий завод, який діє досі.
Напередодні 1917 р. у селищі мешкало 5900 осіб. Працювали цукровий і рафінадний заводи, при яких діяли майстерні.
У роки Першої світової (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у Бурині неодноразово змінювалася влада. Наприкінці листопада 1919 р. місто у ввійшли радянські війська.
У 1924 р. Буринь стала волосним центром у складі Путивльського повіту Курської губернії.
У 1920-х рр. у місті працювали цукровий завод, електростанція. Розвинуті були кустарні промисли, зокрема шевство й ткацтво. У 1924 р. відкрито клуб і бібліотеку.У 1926 р. місто відійшло до складу УРСР, спочатку до Конотопського повіту Чернігівської губернії, а в 1939 р. – до Сумської області.
У роки Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 15 вересня 1941 р. до 6 вересня 1943 р.
У 1948 р. було відновлено роботу цукрового заводу, який з 1958 р. почав працювати на рідкому паливі, завдяки чому збільшилась продуктивність праці.
У 1964 р. Бурині надано статус міста.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали цукровий комбінат, завод сухого знежиреного молока, насіннєвий і овочесушильний заводи, завод продтоварів.
На початку ХХІ ст. у Бурині працювали цукрозавод, насіннєвий завод, заводи сухого молока і продовольчих товарів, овочесушильний завод. Діяли Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки, Будинок народної творчості, Народний музей історії тощо.
Список використаної літератури:
1. Буринь // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. – Т. 1 : А-Ж. – С. 137.
2. Буринь // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 18.
3. Буринь // Українська радянська енциклопедія. У 12 т. / голов. редкол.: М. П. Бажан (голов. ред.) [та ін.]. – Вид. 2-ге. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1978. – Т. 2 : Боронування – Гергелі. – С. 77.
4. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
5. Олійник Л.В. Буринь / Л. В. Олійник, Т. Т. Снігур, В. І. Тимошенко // Історія міст і сіл Української РСР / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: І. Я. Макухін [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973. – В 26 т. : Сумська область. – С. 164-172 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.