Місто Охтирка Сумської області – місто обласного підпорядкування, розташоване на р. Охтирці, при впадінні її у Ворсклу (басейн Дніпра) за 52 км від обласного центру м. Сум і 304 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 28814 осіб. Назва міста походить від найменування річки й гори Актир (з татарської – «Біла скеля»; деякі дослідники перекладають як «Білий яр», «Біла фортеця»). Деякі вчені вважають, що немає підстав приймати тюркське походження, і шукають основу цієї назви в литовській мові.
Засноване місто в 1641 р. українськими козаками. До 1647 р. Річ Посполита вважала Охтирку своїм містом, однак після розмежування з Російською імперією Охтирка відійшла до останньої. Польща переселила її мешканців на свою територію, а московський уряд прислав своїх служилих людей.
У 1654 р. Охтирка була заселена значною групою українських переселенців.
За реєстром 1657 р. тут мешкало 1587 осіб.
Одразу після переселення місто було укріплене: його оточили дубовим частоколом, укріпленим зсередини городнями й іншими спорудами, по периметру було 9 глухих і 5 в’їзних веж, фортифікації оточував рів.Протягом 1655-1658 рр. було сформовано Охтирський полк, столицею якого стало м. Охтирка.
З кінця XVII ст. в Охтирці набуло розвитку декоративно-прикладне мистецтво. Майстри виготовляли кахлі з квітковим орнаментом. Відомими були також охтирські килими.
Взимку 1708-1709 рр. в місті було збільшено гарнізон і зміцнені укріплення.
У 1753 р. за проектом архітектора В. Растреллі збудовано полковий собор Охтирки.
Після ліквідації автономії Слобожанщини в 1765 р. Охтирський полк перетворено на гусарський у складі Слобідсько-Української губернії, а Охтирка в 1780 р. стала повітовим містом Харківського намісництва, від 1797 р. – повітовим містом Слобідсько-Української (з 1835 р. Харківської) губернії.
У 1773 р. в Охтирці мешкало 11015 чоловік.У 1894 р. у місті збудовано два парові млини. У 1903 р. в Охтирці працювали дві друкарні, шість цегельних і два миловарні заводи, воскобійня, два заводи воскових свічок, чотири млини, ковбасна фабрика та бійня. У 1907 р. введено в експлуатацію чавуноливарний завод.
У роки Першої світової (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у Охтирці неодноразово змінювалася влада. На початку грудня 1919 р. внаслідок воєнних дій місто захопили радянські війська.
У 1920 р. було відкрито міський краєзнавчий музей, молодіжний клуб.
Протягом 1926-1930 рр. в Охтирці виникли промислові артілі: взуттєва, швейна, деревообробна. У 1930-х рр. почала працювати взуттєва фабрика, у 1940 р. – швейна фабрика.У 1931 р. почала працювати машинно-тракторна станція.
У 1932 р. збудовано труболиварний завод. У цьому ж році почав працювати районний Будинок культури.
У роки Другої світової війни місто двічі було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 14 жовтня 1941 р. до 23 лютого 1943 р. і з 11 березня до 25 серпня 1943 р. Під час окупації на території Охтирки діяв партизанський загін.
У 1943 р. було відновлено роботу 11 підприємств місцевої промисловості.
У повоєнні роки введено в роботу ливарно-механічного і труболиварного заводу.У 1950-х рр. на базі меблевої фабрики створено завод медичних меблів. У 1960-х рр. ливарно-механічний завод перетворений на завод «Промзв’язок».
У 1970-х рр. в Охтирці також працювали швейна фабрика, взуттєва фабрика, пивний завод, райпромкомбінат, райпобуткомбінат, Охтирський нафтопромисел та ін. Діяли районний Будинок культури, два палаци культури, два колгоспні та два профспілкові клуби, два кінотеатри, два районні і два міські бібліотеки, будинок учителя, будинок піонерів, краєзнавчий музей тощо.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали підприємства машинобудівної і металообробної (заводи «Промзв”язок, сільськогосподарського машинобудування, металовиробів), легкої (швейна і взуттєва фабрики, філія Харківського виробничого об’єднання «Україна») і харчової (маслоробний, пивоварний, плодоконсервний, продовольчих товарів заводи, сироробний та м’ясоконсервний комбінати) галузей, а також завод медичних меблів, заводоуправління будівельних матеріалів, лісгоспзаг, нафтогазодобувне управління. Діяв краєзнавчий музей.
На території Охтирки виявлено поселення доби мезоліту (13-8 тис. років тому), 2 неолітичні (IV-III тисячоліття до н.е.) та ранньоскіфських часів (VI-IV ст. до н.е.). Поблизу міста також виявлено кілька сіверянських городищ і поселень VIII-X ст. та часів Київської Русі.
Список використаної літератури:
1. Ахтырка, город // Памятники градостроительства и архитектуры УССР : (ил. справ.-кат.). В 4 т. / Гос. ком. Укр. ССР по делам стр-ва, Укр. спец. науч.-реставрац. проект. ин-т, Науч.-исслед. ин-т теории, истории и перспект. проблем Совет. архитектуры в г. Киеве. – К. : Будівельник, 1986. – Т. 4. – С. 13-15 : ил.
2. Вечерський В.В. Фортеці й замки України / В. В. Вечерський ; відп. за вип. О. М. Сердюк ; М-во культури і туризму України, Держ. служба з питань нац. культ. спадщини, НДІ пам”яткоохорон. дослідж. – К. : [б. в.], 2011. – 663 с. : іл.
3. Дейнека А.И. Памятники архитектуры Сумщины : путеводитель / А. И. Дейнека. – Х. : Прапор, 1981. – 88 с., 16 л. ил.
4. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл. – Бібліогр.: с. 282.
5. Корогод Б.Л. Охтирка / Б. Л. Корогод, С. О. Манойленко, П. Д. Хорошун // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: І. Я. Макухін [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973. – Сумська область. – С. 429-441 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.
6. Новосельский М.А. Проблеми і турботи малого міста / М.А. Новосельский // Будівництво України. – 2003. – № 4. – С. 18-24.
7. Охтирка // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 477-478.
8. Охтирка // Міста України : інформ.-стат. довід. / упоряд. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 77.