Місто Бережани Тернопільської області – районний центр, розташований на р. Золотій Липі (притока Дністра) за 56 км від обласного центру м. Тернополя та 459 км від м. Києва. Останній Всеукраїнський перепис населення (2001) засвідчив, що кількість його мешканців складала 17 130 осіб.
Назва міста походить від місця розселення його мешканців: селян, які оселилися на березі р. Золотої Липи, називали «бережанами».
Перша згадка про місто датується 1375 р. У XIV-XVIII ст. Бережани перебували під владою Польщі.
У 1530 р. польський король віддав шляхтичу Синявському містечко, одночасно надавши йому й магдебурзьке право.
У 1534 р. в Бережанах закладено замок-фортецю. У 1600 р. тут споруджено костел.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. мешканці міста підтримали війська Б. Хмельницького.
У 1695 р. у Бережанах було 404 будинки, а кількість мешканців складала 3 475 осіб.
Після першого поділу Польщі в 1772 р. Бережани відійшли до складу Австро-Угорщини. У 1781 р. Бережани стали центром циркулу (округу), до складу якого входило декілька повітів.
У 1811 р. на місті старої дерев’яної ратуші зведено кам’яну з баштовим годинником. На другому поверсі ратуші певний час розміщувалася міська гімназія.
У 1880-х рр. у Бережанах працювали сірникова фабрика і броварня. У 1906 р. тут вже діяли 3 цегельні заводи, 3 кар’єри для добування гравію, лісопильний завод, дві друкарні. Були також невеликі майстерні шевців, кравців та інших ремісників.
У 1918 р., після розпаду Австро-Угорщини, місто відійшло до складу Західноукраїнської Народної Республіки. У 1919 р. у Бережанах розташовувався штаб Української галицької армії.
Протягом 1919-1939 рр. місто знаходилося у складі Польщі.
У 1920-1930-х рр. у Бережанах працювали 2 цегельних і лісопильний заводи, 2 млини, друкарня, декілька кустарних майстерень.
У 1939 р. місто у складі Західної України увійшло до складу УРСР. Від 1940 р. – районний центр однойменного району.
У передвоєнні роки в Бережанах працювали педагогічна, торговельна, деревообробна школи, краєзнавчий музей, Будинок культури, бібліотеки.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 7 липня 1941 р. до 22 липня 1944 р.
У 1944 р. відновлено роботу цегельних заводів, деревообробної артілі, райхарчокомбінату, електростанції, МТС, побутових майстерень тощо. У Бережанах також діяли Будинок культури, бібліотека.
У 1960 р. деревообробну артіль перетворено на меблевий комбінат, що згодом став філією Тернопільської меблевої фабрики. Цех промкомбінату було перепрофільовано на завод з виготовлення скляного посуду.
Наприкінці ХХ ст. в Бережанах була розвинута харчова промисловість (овочесушильний і хлібний заводи, макаронна фабрика, Тернопільський рибокомбінат). Працювали завод будівельних матеріалів, склоробний завод, цех виробничого об’єднання «Ватра», меблева фабрика. Діяв Будинок природи, краєзнавчий музей.
У 2001 р. місту надано статус Державного історико-архітектурного заповідника, в якому зберігається комплекс споруд XVI-ХІХ ст., серед яких замок, ратуша, Троїцький собор, Миколаївський костел монастиря бернардинів, церква святого Миколая та ін.
На початку ХХІ ст. у Бережанах працювали 12 промислових підприємств (у тому числі склозавод, керамічний завод), 6 сільськогосподарських підприємств (у тому числі птахоферма). Діяли Агротехнічний інститут, Будинок культури, клуб, 4 музеї тощо.