Місто Бучач Тернопільської області – районний центр, розташований на обох берегах р. Стрипи за 65 км від обласного центру м. Тернополя та 455 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців складала 12511 осіб.
Назва міста походить від старослов’янського слова «буча» – у значенні «вода напровесні, бистрина і глибінь», що досить точно відображає навколишній ландшафт. За переказами, назву місту дали його власники – українські феодали Бучацькі. Можливо, що й вони самі від назви міста отримали прізвище.
Уперше містечко згадується в документах 1397 р. На території сучасного Бучача було розташоване давнє слов’янське поселення, що входило до складу Галицько-Волинського князівства.
З 1434 р. Бучач входив до складу Руського воєводства.
Наприкінці XIV ст. (деякі джерела називають 1515 р.) Бучачу надано магдебурзьке право.
У 1610 р. в містечку збудовано Миколаївську церкву.
З другої половини XVI ст. містечком володіли магнати Потоцькі. Вони спорудили в Бучачі замок. Переважна більшість населення займалася сільським господарством. Розвивалися також гончарство, килимарство й кравецтво.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. місцеве населення підтримувало повстанців.
У 1672 р. місто захопили турецькі війська. У жовтні цього ж року між Османською імперією і Річчю Посполитою підписано Бучацький мирний договір, згідно з яким східна частина міста перейшла під турецьку владу, а західна – під польську. У 1683 р. все місто відійшло до складу Польщі.
У 1712 р. власники міста магнати Потоцькі заснували монастир василіан. У 1754 р. при цьому монастирі почала діяти латинська загальна школа.
На початку XVIII ст. у Бучачі працювали шевський, кушнірський, кравецький цехи і цех, що об’єднував мечників, ковалів, бондарів. У 1772 р. місто відійшло до складу Австрійської імперії.
На початку 1770-х рр. архітектор Б. Меретин збудував у місті ратушу в бароковому стилі. Оздоблена ратуша скульптурними роботами І. Пінзеля. У XVIII ст. також зведено костел і Покровську церкву.
У 1809 р. за Шенборнським мирним договором місто відійшло до складу Російської імперії. Але відповідно до рішення Віденського конгресу землі Тернопілля, зокрема й Бучач, знову опинилися 
під владою Австрійської імперії.
У 1850-1860-х рр. у місті почали працювати килимарська й шовкоткацька фабрики, завод з виготовлення черепиці, плит і бетонних труб.У 1884 р. через місто пролягла залізнична лінія Станіслав-Ярмолинці. У Бучачі відкрито майстерню парових котлів, уведено в експлуатацію паровий млин, горілчано-лікерний завод, 3 олійниці, 2 фабрики оцту, вазелінову фабрику, декілька каменоломень. На початку ХХ ст. в місті було 2 механізовані майстерні з виробництва деталей сільськогосподарських машин, обладнання для спиртових заводів і млинів.
У 1910 р. у Бучачі працювали 5 промислових артілей, що об’єднували 440 кустарів.
У листопаді 1918 р., після розпаду Австро-Угорської імперії, у Бучачі встановлено владу уряду ЗУНР. У 1920 р. місто знову відійшло до складу Польщі.
У 1939 р. Бучач у складі Західної України відійшов під владу УРСР. У 1940 р. місто стало районним центром.
У роки Другої світової війни місто двічі було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період із 7 липня 1941 р. до 25 березня 1944 р. і з 11 квітня до 21 липня 1944 р. Під час окупації на території району діяли партизанські загони.
У 1940-1950-х рр. Бучацький район був одним з тих районів, де активно діяли загони ОУН.
У повоєнний період відбувалося відновлення промисловості міста, зокрема видобутку каменю, піску, виробництва цегли, вапна та інших будівельних матеріалів.
У 1944 р. почали роботу спиртозавод, маслозавод, електростанція, промисловий і харчовий комбінати. Діяли Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки.
У 1958 р. почав працювати цукровий завод, у 1966 р. – консервний завод і лісозавод, у 1971 р. – комбікормовий завод.
Протягом 1969-1970 рр. реконструйовано спиртозавод і перетворено його на спиртово-дріжджовий комбінат.
Наприкінці ХХ ст. в місті працювали виробниче об’єднання металовиробів, цех з переробки деревини лісгоспзагу, комбінат хлібопродуктів, виробничо-консервний комбінат, цукровий, сироробний і комбікормовий заводи. Діяли Будинок природи й краєзнавчий музей.
На початку ХХІ ст. у Бучачі діяли цукровий, сироробний і хлібний заводи, комбінат хлібопродуктів, виробничо-консервний комбінат, завод з ливарного виробництва та чавунних виробів, верстатобудівний завод та ін. Діяли Інститут менеджменту й аудиту, аграрний коледж, Будинок культури, бібліотека, міський краєзнавчий музей, Меморіал-музей ім. В. Стуса тощо.
На околицях міста виявлено залишки двох поселень трипільської культури та поховання доби бронзи.
Список використаної літератури:
1. Бучач // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. – Т. 1 : А-Ж. – С. 141. – Бібліогр. в кінці ст.
2. Бучач // Мистецтво України : енциклопедія. В 5 т. / редкол.: А. В. Кудрицький [та ін.]. – К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 1995. – Т. 1 : А-В. – С. 274.
3. Бучач // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 19.
4. Бучач // Украина: 100 замечательных мест : фотокнига / С. Л. Удовик. – 2-е изд., с изм. – К. : Ваклер, 2007. – С. 98-99 : фотогр. цв.
5. Бучач, город // Памятники градостроительства и архитектуры УССР : (ил. справ.-кат.). В 4 т. / Гос. ком. Укр. ССР по делам стр-ва, Укр. спец. науч.-реставрац. проект. ин-т, Науч.-исслед. ин-т теории, истории и перспект. проблем Совет. архитектуры в г. Киеве. – К. : Будівельник, 1986. – Т. 4 : Сумская область. Тернопольская область. Харьковская область. Херсонская область. Хмельницкая область. Черкасская область. Черниговская область. Черновицкая область. – С. 52-56 : ил.
6. Вознюк П.К. Бучач / П. К. Вознюк, І. О. Єлагін, Б. С. Трофим’як // Історія міст і сіл Української РСР / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: С. П. Нечай [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1973. – В 26 т. : Тернопільська область. – С. 174-185 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.
7. Кобельський М.В. Бучач / М. В. Кобельський // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Координац. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. – К. : Координац. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України, 2004. – Т. 3 : Біо-Бя. – С. 674 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.
8. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл. – Бібліогр.: с. 282.
9. Фенцур В.В. Бучацький замок / В. В. Фенцур // Мистецтво України : енциклопедія. В 5 т. / редкол.: А. В. Кудрицький [та ін.]. – К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 1995. – Т. 1 : А-В. – С. 273 : іл.