Місто Копичинці Тернопільської області – районний центр, розташований на р. Нічлаві (притока Дністра) за 22 км від районного центру м. Гусятина, 60 км від обласного центру м. Тернополя та 418 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 7003 особи.
За однією з версій, назви походить від слова «Капища». За іншою, від слів «копа» і «чинити». За польською версією, назву Копичинці отримали в 1615 р., коли його купила родина Копичинських.Вперше Копичинці згадуються в документах першої половини XIV ст. У 1443 р. тут було споруджено замок.
У 1564 р. Копичинці згадуються як місто. Основним заняттям населення було землеробство. Наприкінці XVI ст. навколо нього виникли присілки Баворівщина, Калинівщина, Кутець, Гора, де селилося переважно ремісниче населення. На початку XVII ст. тут були розвинені ковальство, гончарство, кушнірство, грабарство тощо.
Протягом першої половини XVII ст. мешканці міста зазнавали частих нападів татарських орд. Так, Копичинці були спустошені в 1605, 1607, 1613, 1616,1623,1626 рр.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. мешканці міста підтримували повстанців. Зокрема, за їх участі у жовтні 1648 р. було захоплено Теребовлянський замок.
У 1672 р. місто захопила Османська імперія. У 1683 р. Копичинці відходять до складу Польщі. У 1772 р. вони відходять до Австрійської імперії.
Протягом 1810-1815 рр. Копичинці перебували під владою Російської імперії, після чого потрапили у володіння Австрії.
На початку ХХ ст. у місті мешкало понад 7000 чоловік і було близько 1200 будинків, працювали кустарні майстерні, млин, діяло господарсько-кредитне товариство «Поміч».У роки Першої світової (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у Копичинцях неодноразово змінювалася влада. Внаслідок воєнних дій у вересні 1920 р. місто захопили польські війська.
У 1921 р. у Копичинцях мешкало 7923 особи.
У другій половині вересня 1939 р. місто у складі Західної України відійшло до УРСР. Від 1940 р. – районний центр.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 7 липня 1941 р. до 23 березня 1944 р. Під час окупації на території міста діяла підпільна група.
Наприкінці 1944 р. в місті діяли райпромкомбінат, райспоживспілка, дві їдальні. Протягом 1946-1950 рр. введено в експлуатацію харчокомбінат і маслозавод.
У повоєнні роки у місті створено фабрику гумових виробів. Працювали відділення райоб’єднання «Сільгосптехніки», автопідприємство, «Міжколгоспбуд» та ін.
У 1970-х рр. у Копичинцях діяли історико-краєзнавчий музей, Будинок культури, два клуби, кінотеатр, чотири бібліотеки тощо.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали виробниче об’єднання гумових іграшок, консервний завод, рибне господарство.
На території міста та на околицях виявлено залишки поселення трипільської культури (ІІІ тисячоліття до н.е.) та слов’янське поселення VIII-ІХ ст. н.е.).
Список використаної літератури:
1. Копичинці // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 194.
2. Копичинці // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 55.
3. Копычынцы, город // Памятники градостроительства и архитектуры УССР : (ил. справ.-кат.). В 4 т. / Гос. ком. Укр. ССР по делам стр-ва, Укр. спец. науч.-реставрац. проект. ин-т, Науч.-исслед. ин-т теории, истории и перспект. проблем Совет. архитектуры в г. Киеве. – К. : Будівельник, 1986. – Т. 4. – С. 62-63 : ил.
4. Мандзюк М.С. Копичинці / М. С. Мандзюк, Р. П. Ростикус // Історія міст і сіл Української РСР / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: С. П. Нечай [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1973. – В 26 т. : Тернопільська область. – С. 222-232 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.