Місто Почаїв Тернопільської області – місто Кременецького району. Розташоване на одній з височин Кременецьких гір за 23 км від районного центра м. Кременця, 62 км від обласного центру м. Тернополя та 396 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 8027 осіб. За легендою, ченці, що оселилися на території сучасного міста, назвали місцевість Почайною – на згадку про р. Почайну, що протікала в м. Києві. Дослідники пов’язують топонім з Почаївською горою Назва гори виникла від слова «поча» – «калюжа», «болотисте місце». За граматичною формою топонім Почаїв – присвійний прикметник, похідний від дохристиянського імені Почай.
У письмових джерела Почаїв вперше згадується в 1450 р. Згодом цей населений пункт належав Кременецькому замку, а в 1527 р. – шляхтичам Гойським. У 1583 р. тут було 67 будинків, в яких мешкало 335 осіб.
Після укладання Люблінської унії (1569 р.) Почаїв входив до складу Кременецького повіту Волинського воєводства (Польща).У XVI ст. з’являються перші письмові згадки про Почаївський православний монастир. В інших джерелах стверджується, що Свято-Успінська Почаївська лавра була заснована в середині ХІІІ ст. Згідно з переказом, київські печерські монахи, втікаючи від нападу татар, у густих кременецьких лісах знайшли собі відповідний притулок на мальовничій горі і заснували тут невеликий монастир. Власниця Почаєва Анна Тихонівна Гойська (вдова по судді Луцькім) подарувала йому 10 волок орної землі, сінокоси й ліси, а в 1579 р. на її кошти було збудовано кам’яну церкву. На користь монастиря з кожного свого маєтку вона випускала щорічно по 30 кіп литовських грошів.
На початку XVII ст. у Почаєві засновано друкарню. У 1618 р. у ній вийшла перша книжка «Зерцало Богословіи», видана коштом Кирила Транквіліона Ставровецького, який переїхав до Почаєва з власною друкарнею і Унева (нині місто Львівської обл.). Згодом друкарня припинила свою діяльність.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. місцеві селяни підтримали повстанців. У 1651 р. Я. Вишневецький видав монастирю охоронний універсал і взяв його під захист польського війська.
За Андрусівським перемир’ям (1667 р.) Почаїв залишився у складі Речі Посполитої. У другій половині XVII ст. населення міста потерпало від нападів татарських орд.
У 1721 р. чернечий орден василіан захопив Почаївський монастир. У володінні монастиря були численні майстерні та значні наділи землі. Великих розмірів набуло виготовлення і продаж гонту, що призводило до знищення навколишніх лісів. Через це з 1756 р. монастиреві дозволялося виготовляти гонт лише для власних потреб.
У першій половині XVIII ст. відновила роботу друкарня, в якій видавалися книги релігійного змісту церковно-слов’янською, українською, російською, польською та латинською мовами, а також художня та інша світська література. Друкарня діяла до 1917 р.Значними земельними володіннями в Почаєві та навколо нього мали графи Тарновські.
У 1778 р. Почаєву надано магдебурзьке право й переведено до категорії містечок.
У 1795 р. містечко було приєднане до складу Кременецького повіту Волинського намісництва Російської імперії.
Після поразки польського повстання 1881-1883 рр. монастир передано православній церкві. У 1883 р. його перейменовано на Почаївську лавру.
У першій половині ХІХ ст. Почаїв був значним культурним і торговельним центром Волині.
Наприкінці 1861 р. Почаїв став волосним центром. У 1890-х рр. тут мешкало 1228 осіб і було 346 дворів. Основним заняттям населення було землеробство. Розвивалися ремесла. Працювали підприємство з випалювання вапна, свічковий завод і цегельня.
У роки Першої світової (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. Внаслідок воєнних дій на початку вересня 1920 р. Почаїв захопили польські війська.
У 1931 р. у місті мешкало 2 249 чоловік. Основним заняттям населення було землеробство. Діяли млин, електростанція, пасіка.У середині вересня 1939 р. Почаїв відійшов до складу УРСР. На початку 1940 р. його віднесено до категорії селищ міського типу і став центром району (до грудня 1962 р.).
У роки Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 30 червня 1941 р. до 20 березня 1944 р. Під час окупації в районі Почаєва діяли партизанські загони.
У 1944 р. було відновлено роботу лікарні, клубу.
У 1951-1952 рр. відкрито районний промкомбінат, електростанцію. У грудні 1957 р. введено в експлуатацію плодоовочевий консервно-сушильний завод, у 1964 р. – фабрика господарсько-побутових товарів, у 1966 р. – взуттєва фабрика, ремонтно-будівельна і міжколгоспна будівельна дільниці.
У 1970-х рр. у Почаєві працювали також майстерні райоб’єднання «Сільгосптехніки», побутовий комбінат, пересувна механізована колона тощо. Діяли Будинок культури, 3 бібліотеки тощо.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали плодоовочевий, консервно-сушильний заводи, фабрики «Іква», «Пластик». Діяли музей духовної культури в Україні, меморіальний музей українського живописця І. Ф. Хворостецького.
На території міста виявлено крем’яні знаряддя праці доби неоліту та городище часів Київської Русі.
Список використаної літератури:
1. Гонтар М.І. Почаїв / М. І. Гонтар, А. В. Савенко // Історія міст і сіл Української РСР / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: С. П. Нечай [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1973. – В 26 т. : Тернопільська область. – С. 380-391 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.
2. Ельгорт Б. Тернопільщина : путівник / Б. Ельгорт, С. Нечай, М. Приходько. – Львів : Каменяр, 1968. – 190 с. : іл. – (Вивчай рідний край).
3. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл. – Бібліогр.: с. 282.
4. Лавра Почаевская. – М. : [б. и.], 1909. – 51 с. – Библиогр. в подстроч. примеч.
5. Почаев, город // Памятники градостроительства и архитектуры УССР : (ил. справ.-кат.). В 4 т. / Гос. ком. Укр. ССР по делам стр-ва, Укр. спец. науч.-реставрац. проект. ин-т, Науч.-исслед. ин-т теории, истории и перспект. проблем Совет. архитектуры в г. Киеве. – К. : Будівельник, 1986. – Т. 4. – С. 76-81 : ил.
6. Почаїв // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 74.
7. Почаїв // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 83.