Місто Заліщики Тернопільської області – районний центр, розташований на лівому березі р. Дністра за 119 км від обласного центру м. Тернополя та 467 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 9379 осіб.
Одна з версій походження назви міста – від слова «ліщина». За княжої доби тут нібито пролягав торговельний шлях. За переказами, це місце відділялось від Дністра заростями ліщини. Тут зупинялися проїжджі купці на відпочинок і називали це місце «за ліщиною». Деякі дослідники вбачають у основі слово «ліс». «Заліщики» – «ті, хто живе за лісом».
У документальних джерелах Заліщики вперше згадуються у 1340 р., коли поселення належало польському королю (королівщина). У 1454 р. поселення належало магнату Бучацькому.
Протягом XV–XVII ст. селище неодноразово зазнавало руйнувань від нападів турків і татар. Так, у 1669 р. турецькі війська зруйнували Заліщики, а в 1672–1699 рр., коли подільські землі перебували під владою султана Магомета IV, майже винищили населення.
На початку XVIII ст. відбувається відродження селища. У 1750 р. на землях однойменного села виникло нинішнє місто. Село ж стало називатися Старими Заліщиками.
У 1766 р. Заліщикам надано магдебурзьке право. У зв’язку з цим тут пожвавився розвиток ремесел, зокрема ткацтва, шевства, теслярства та деяких інших. промислів.
У другій половині XVIII ст. у місті діяла килимарна майстерня, суконна мануфактура.
У 1772 р. Заліщики відійшли до складу Австрійської імперії (від 1867 р. – Австро-Угорщина). У 1774 р. місто стало центром округи (циркулу). У 1810 р. ввійшло до складу Російської імперії. У цей час Тернопільський край поділено на два округи: Тернопільський і Заліщицький. У 1815 р. Тернопілля потрапило під владу Габсбургів.У 1867 р. Заліщики стали повітовим центром. У роки Кримської війни 1853–1856 рр. австрійський уряд ініціював зведення з обох берегів Дністра, на яких розташовувалося місто, фортифікаційних споруд (існували до кінця ХІХ ст.).
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у місті діяли пивоварний і цегельний заводи, гуральня, 2 кам’яні кар’єри; діяли різьбярська, столярна і слюсарна майстерні.
У 1895 р. через місто прокладено залізницю Тернопіль – Чернівці – Станіслав.
У 1899 р. в місті мешкало 5752 особи.
У роки Першої світової (1914–1918) і Громадянської (1918–1920) воєн у Заліщиках неодноразово змінювалася влада. Внаслідок воєнних дій у другій половині вересня 1920 р. місто відійшло під владу Польщі.
У 1930-х рр. у Заліщиках працювали ткацька фабрика, цегельний і шкіряний заводи. У 1931 р. кількість мешканців становила 4147 чоловік.
У 1939 р. місто у складі Західної України відійшло до УРСР. У 1940 р. Заліщики стали районним центром однойменного району.У передвоєнні роки в місті діяли Будинок культури, кінотеатр, бібліотека.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 5 липня 1941 р. до 23 березня 1944 р.
Наприкінці 1944 р. відновлено роботу ткацької артілі, млина й цегельного заводу, введено в експлуатацію консервний завод, харчокомбінат. Наприкінці 1945 р. почав працювати маслоробний завод, у 1960 р. – цех для виробництва капронової тканини (через 2 роки на його базі створено текстильно-галантерейну фабрику, а в 1971 р. – фабрику текстильно-художніх виробів), у 1962 р. – кукурудзяно-калібрувальний завод.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали маслоробний, консервний, кукурудзяно-калібрувальний, комбікормовий та цегельний заводи, фабрики текстильно-художніх виробів і господарсько-побутових товарів, хлібний комбінат, комбінат побутового обслуговування.
Заліщики – кліматичний курорт. Клімат тепліший і сухіший, ніж у цілому в районі. Діяли дитячий ревматологічний санаторій, будинок відпочинку, турбаза, історико-краєзнавчий музей.
На початку ХХІ ст. у Заліщиках працювала низка підприємств («Агробуд», «Арма», «Дністрянка», «Молочні дари», «Олімп», «Піон», «Роммар» та ін.), консервний завод. Діяли краєзнавчий музей, Будинок дитячої та юнацької творчості, районний Будинок народної творчості, бібліотека, кінотеатр.
На території міста та його околицях виявлено стоянки середнього палеоліту, залишки пізньопалеолітичного поселення і поселення трипільської культури, скарб бронзових серпів ІХ–VII ст. до нашої ери та поселення початку нашої ери.
Список використаної літератури:
1. Баран Г.Я. Заліщики : краєзн. нарис / Г. Я. Баран. – Львів : Каменяр, 1988. – 32, 6 с. : іл.
2. Заліщики та околиці = Zaleszczyki i okolice : путівник / Голов. упр. з питань туризму, молоді та спорту Терноп. облдержадмін. ; упоряд.: О. Ленчук, Я. Стецюк, В. Олійник. – Тернопіль : [б. в., 2009]. – 23 с. : іл. – (Туристичні перлини України).
3. Заліщики // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2 : З-О. – С. 20.
4. Заліщики // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 41.
5. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл. – Бібліогр.: с. 282.
6. Олійник В.І. Заліщики / В. І. Олійник // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України. – К. : Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України, 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 199-200 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.