Збараж – районний центр Тернопільської області. Місто розташоване на обох берегах р. Гнізни (притока Серету, басейн Дністра) за 19 км від обласного центру м. Тернополя та 396 км від м. Києва. Відповідно до останнього Всеукраїнського перепису населення України станом на 5 грудня 2001 р. кількість мешканців складала 13 053 особи.
Місто розташоване серед мальовничих пасом – Товтр. Перепад відносних висот у межах міста становить 315-380 м.
Назву Збараж виводять від власного імені Збор. За одним із переказів, у давнину тут збиралися воїни для походів на ворогів. Місце прозвали «збиражем». Згодом утворилася назва Збараж. За іншим переказом, назва виникла від слів «раз» і «збито» на тій підставі, що в цих місцях «ворога не раз бито».
Перша згадка про Збараж у Галицько-Волинському літописі датується 1211 р. Він входив до Галицько-Волинського князівства.
У середині ХІІІ ст. Збараж, як і все Галицько-Волинське князівство, визнали свою залежність від Золотої Орди. У 1380-х рр. містечко підпорядковується Польщі. У середині XV ст. місто перейшло у власність до Дениска Мокосійовича, нащадка давньоруських удільних князів. Він і його нащадки почали називати себе князями Збаразькими.
Протягом XV-XVI ст. Збараж неодноразово потерпав від нападів татар і турків. Так місто було спалене в 1474 р. татарською ордою. На початку XVI ст. замок у місті був відбудований, але в 1598 р. вдруге зруйнований татарами.
Після Люблінської унії 1569 р. Збараж увійшов до Кременецького повіту Волинського воєводства Речі Посполитої. У 1583 р. тут мешкало 1 420 чоловік і було 284 будинки. Основним заняттям населення було сільське господарство. Розвивалися й ремесла (кушнірське, шевське, кравецьке, теслярське), а також торгівля.
У 1600 р. у містечку споруджено церкву Спаса. У 1620-х рр. у Збаражі збудовано новий замок. У 1627-1630 рр. зведено монастир бернардинів.
У 1636 р. Збараж перейшов у володіння Я. Вишневецького.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. населення міста підтримало повстанців. Зокрема, наприкінці 1648 р. козацькі загони Максима Кривоноса заволоділи містом, а також монастирем бернардинів. Після укладання Зборівського договору (1649 р.) й відходу селянсько-козацького війська Я. Вишневецький укріпив замок, який у 1651 р. був захоплений козацькими військами.
Після укладання Андрусівського перемир’я 1667 р. Збараж залишився під владою Речі Посполитої. Протягом другої половини XVII ст. місто зазнавало нападів татарських орд (1655, 1666, 1675 рр.). Так, у 1675 р. турецько-татарські війська фактично вщент зруйнували замок.
У 1689 р. Збаражу надане магдебурзьке право.
Під час Північної війни (1700-1721 рр.) у Збаражі зупинялося російське військо і цар Петро І (1707 р.).
У 1772 р. містечко відійшло до складу Австрійської імперії.
У 1785 р. у Збаражі мешкало 5 922 особи і було 893 будинки.
У 1810-1815 рр. відповідно до Шенбрунського трактату місто у складі Тернопілля перебувало під владою Російської імперії.
За Віденським договором (1815) Збараж відійшов до Австрії.
У 1867 р. Збараж став повітовим центром. Тоді в ньому мешкало 7 048 осіб і налічувалося 1 615 будинків.
У 1883 р. відкрито цукровий завод, який згорів у 1896 р. У той час в місті було 246 ремісників, які об”єднувалися в 7 цехів (м’ясники, шевці, кушніри, пекарі, кравці, ткачі, ковалі).
На початку ХХ ст. у Збаражі діяли 2 цегельні, млин, кам’яний кар’єр.
У 1906 р. від Тернополя до Збаража пролягла залізниця.
У роки Першої світової війни (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. Внаслідок воєнних дій наприкінці вересня 1920 р. місто захопили польські війська.
У 1930-х рр. у Збаражі працювали цегельний, ливарний, 2 лікеро-горілчані й пивоварний заводи, електростанція, друкарня, 2 парові та 2 водяні млини, миловарня, золотильна майстерня.
У вересні 1939 р. місто у складі Західної України було приєднано до УРСР. У 1940 р. Збараж став районним центром однойменного району.
У передвоєнні роки в місті розширено цегельний і ливарний заводи, введено в експлуатацію харчокомбінат, пункт ремонту сільськогосподарського реманенту, машинно-тракторну станцію.
У роки Другої світової війни місто окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 6 липня 1941 р. до 6 березня 1944 р.
У 1963-1966 рр. у місті споруджено цукровий завод.
У 1960-х рр. переобладнано завод господарського литва. Також у місті працював тарний комбінат.
У 1970-х рр. завершено реконструкцію соко-виноробного й пивоварного заводів. Діяв Будинок культури.
Наприкінці ХХ ст. у Збаражі працювали підприємство литва, цукровий завод, завод продтоварів, тарний, пивоварний, спиртовий і цегельний заводи. Діяли історико-краєзнавчий музей.
На початку ХХІ ст. у Збаражі працювали завод продтоварів, цукрозавод, хлібозавод, тарний комбінат. Діяли 2 бібліотеки.
На території міста виявлено городище та могильник часів Київської Русі, скарб срібних прикрас ХІ-ХІІ ст.
У м. Збаражі народилися: С. Томашевський (1759-1832) – живописець і графік; К. Зіпсер – фахівець у галузі залізничного будівництва; О. Куца-Ковалишин – художниця.
Серед визначних пам’яток архітектури міста: синагога (1537 р.); Спасо-Преображенська церква (1600 р.), збудована на місці монастиря св. Онуфрія; костел і монастир отців бернардинців (1627 р.); Успенська церква (1755 р.); Воскресенська церква (1764 р.); замок.
Фотогалерея:
Місто Збараж Тернопільської області
