Місто Хмільник Вінницької області – місто обласного значення, районний центр, розташований на р. Південному Бузі за 61 км від обласного центру м. Вінниці та 235 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 25181 особа. За переказом, у давнину люди від нападів ховалися на острові, який звали Хмільник, бо лісові хащі на ньому переплітав дикий хміль. За островом нібито названо й місто.
В історичних документах Хмільник вперше згадується в 1362 р. у зв’язку з переходом під владу Литви.
Протягом 1434-1793 рр. Хмільним входив до складу Польщі. На той час це був укріплений замок з розташованими навколо нього будинками. У 1434 р. Хмільник стає центром Хмільницького староства Подільського воєводства, якому підпорядковувалося 28 сіл і містечко Уланів.
З 1440 р. у містечку було спадкове війтівство.
У 1448 р. Хмільнику надане магдебурзьке право. Містечко стає центром повіту й важливим стратегічним замком на кордоні країни. Тут почали розвиватися ремесла й торгівля. Виникли шевські, кравецькі та інші майстерні.
У 1534 р. Я. Тарновський збудував навколо містечка потужні укріплення, а також споруджено канал між Південним Бугом і його притокою Пастушею, що надав місту (згодом – його центру) острівного положення.
У 1570 р. у містечку було 320 будинків. Населення містечка займалося ремеслами, торгівлею, сільським господарством, рибальством, бджільництвом.
У 1603 р. збудовано костел.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. мешканці Хмільника підтримали повстанців.
Протягом 1672-1699 рр. містечко входило до складу Османської імперії. За цей час у Хмільнику управлено замок, зведено мечеть. Між замком і мечеттю, сторожовими постами прорито підземні ходи. У 1699 р. Хмільник як центр староства відходить до складу Польщі.
У 1776 р. у містечку було 497 будинків.
Після приєднання Правобережної України до Російської імперії (1793 р.) Хмільник був окружним центром Брацлавського намісництва, з 1797 р. – повітовим містом Подільської губернії. У 1804 р. Хмільник став позаштатним містом Літинського повіту.
У 1861 р. тут працювало вісім напівкустарних фабрик і заводів, дрібні ремісниці майстерні. У 1878 р. засновано ткацьку фабрику Гера. Наприкінці ХІХ ст. працювали водяний млин, різниця, олійня, масло бійня, миловарний, пивоварний, винокурний, черепичний і чотири цегельні заводи, тютюнова фабрика. До 1905 р. – ще один пивоварний завод, тартак, чавуноливарний завод.
У 1897 р. кількість населення Хмільника складала 14000 осіб, у 1904 р. – 16000 осіб.
У 1911 р. у місті працювало 22 підприємства, 67 різних майстерень.
Протягом 1911-1915 рр. за проектом академіка архітектури І. Фоміна зведено кам’яний палац графа Ксідо.
У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій у листопаді 1920 р. Хмільник відійшов під владу рад.
На початку 1922 р. відновлено роботу чавуноливарного заводу, лісопилки, пивзаводу. Протягом 1923-1925 рр. створено взуттєву, деревообробну, текстильну артілі, трудову артіль «Сільтруд». У 1924 р. на базі ткацьких майстерень Гера створено артіль «Червоний ткач». У цьому ж році розпочалося спорудження електростанції на Південному Бузі.
У жовтні 1938 р. район Хмільника був проголошений курортною зоною. Розпочалося будівництво обласної водолікарні.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 13 липня 1941 р. до 18 березня 1944 р. Під час окупації на території Хмільника діяла підпільна організація.
Після визволення міста працював чавуноливарний завод, у 1944 р. введено в експлуатацію електростанцію, згодом – маслозавод, деревообробний комбінат. Відкрито водолікарню.
У 1946 р. почали працювати ткацько-прядильна фабрика, машинобудівний завод.
У 1971 р. збудовано машино обчислювальну станцію, проведено реконструкцію.
У 1970-х рр. у Хмільнику діяли філія Українського науково-дослідного інституту курортології та фізіотерапії, санаторії, районний Будинок культури, клуби на промислових підприємствах, бібліотеки тощо.
Наприкінці ХХ ст. Хмільник був відомий як бальнеологічний курорт, що входив до Придністровського рекреаційного району. Основні рекреаційні ресурси: Новохмільницьке родовище радонових міренальних вод, а також родовище лікарської торф”яної грязі. Діяли сім санаторіїв і пансіонат. Працювали промислові підприємства «Хмільниксільмаш», авторемонтний, асфальтовий, комбікормовий заводи, заводи сухого знежиреного молока та продовольчих товарів, бавовняна прядильно-ткацька, меблева та швейна фабрики, філія Вінницького взуттєвого виробничого об’єднання, лісгоспзаг. Діяла філія Українського науково-дослідного інституту курортології та фізіотерапії, краєзнавчий музей.
Список використаної літератури:
1. Вінничина туристична : краєзн. довід. / Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадмін., Вінниц. обл. універс. наук. б-ка ім. К. А. Тімірязєва ; упоряд. О. Кізян. – Вінниця : ДП “ДКФ”, 2009. – 432 с.
2. Гольденберг Н.Я. Хмельник курортный / Н. Я. Гольденберг. – Одесса : Маяк, 1974. – 48 с., 10 л. ил. : ил.
3. Гребельський С.А. Хмільник = Khmelnik : путівник / С. А. Гребельський, Н. Я. Гольденберг. – Одеса : Маяк, 1986. – 71 с., 8 арк. іл.
4. Денисик Г. Містечко-крорт Хмільник / Г. Денисик, В. Воловик // Містечка Східного Поділля : краєзнавчі нариси / за ред. Г. І. Денисика. – Вінниця : Тезис, 2001. – С. 45-52 : іл.
5. Доніч І.І. Хмільник : фотонарис / І. І. Доніч. – Одеса : Маяк, 1976. – 15 с., 12 арк. іл.
6. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с.
7. Лис В.М. Хмільник / В. М. Лис, К. І. Майданик. – 3-тє вид. – Одеса : Маяк, 1972. – 36 с. : іл.
8. Новицький Г.О. Курорт Хмільник / Г. О. Новицький. – 3-тє вид., доповн. і переробл. – К. : Здоров’я, 1974. – 159 с. – Бібліогр.: с. 154-158.
9. Хмільник // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 375-376.
10. Хмільник // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 107.