Місто Немирів Вінницької області – районний центр, розташований на р. Устя за 44 км від обласного центру м. Вінниці та 237 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 11424 особи. За легендою, назва пов’язана з боротьбою проти татар. Тут, нібито, було оточено їхній загін. Коли татари запросили миру, їм відповіли: «не мир». І загін розгромили. Поселення, засноване на місці цієї битви, назвали Немировом. На думку дослідників, назва походить від прізвища Немир, поширеного серед західноукраїнського населення. Місто засноване після 1338 р., коли русько-литовські князі Коріатовичі надали лицареві Немирі значні володіння на Брацлавщині. Він чи його нащадки заснували Немирів. Згодом ці маєтки перейшли до князів Четвертинських. Як посаг за єдиною донькою Святополка Четвертинського Анною брацлавські володіння, в т.ч. й Немирів, потрапили у власність Збаразьких, а коли ті вимерли (1631 р.) – перейшли до Вишневецьких. У письмових джерела Немирів як населений пункт вперше згадується в ярлику хана Менглі-Гірея під 1506 р.
Після укладання Люблінської унії в 1569 р. містечко відійшло до складу Польщі. Протягом XVI ст. внаслідок міжусобної боротьби магнатів Немирів часто переходив від одного феодалу до іншого.
У 1581 р. Немирову надано магдебурзьке право.
До середини XVII ст. містечко стало значним торговельним і ремісничим центром.
Під час Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Немирів був захоплений повсталими селянами (1648 р.), згодом став сотенним козацьким містом. З 1650 р. – у складі Кальницького, згодом – Брацлавського полків.
За Андрусівським перемир’ям 1667 р. Немирів відійшов до Польщі. Протягом 1672-1699 рр. містечко перебувало у складі Османської імперії. У 1678 р. турки, поставивши гетьманом Ю. Хмельницького, титулували його «князем руським і гетьманом запорізьким», а його столицею призначили Немирів.
1675 р. польський король захопив Немирів.
Після Вишневецьких місто перейшло у власність Потоцьких. В. Потоцький знову запросив до міста ремісників, заснував низку мануфактур і фабрик, збудував кадетський корпус, євангелістський костел, палац з парком і бібліотекою.
Під час російсько-турецької війни в серпні-вересні 1737 р. в Немирові відбувся з’їзд уповноважених Росії, Австрії та Туреччини щодо укладення мирного договору.
У 1775 р. в місті було 326 дворів і мешкало 5419 осіб.
5 червня 1779 р. король С. Понятовський подарував Немирову грамоту на проведення ярмарків.
Після захоплення Поділля Російською імперією у 1793 р. Немирів був заштатним містом Брацлавського повіту, з 1797 р. – Подільської губернії.
У 1809 р. у місті збудовано цегельний завод, у 1816 р. – суконну мануфактуру, у 1832 р. – фабрику вовняних виробів.
У 1872 р. поміщики Строганови збудували в Немирові цукровий і винокурний заводи, у 1880-1883 рр. – дві друкарні. Наприкінці ХІХ ст., крім згаданих підприємств, тут працювали тютюнова фабрика, цегельня, пивзавод, фабрика виготовлення цвяхів, свічок, два великі водяні млини, миловарня, крупорушка, олійня, шкіряна й екіпажна майстерні.
У 1893 р. розпочалося будівництво вузькоколійної залізниці, що сполучила Немирів з Вінницею.
У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій у червні 1920 р. Немирів відійшов під радянську владу.
У 1923 р. утворено Немирівський район Вінницького округу. Немирову надано статус селища міського типу. Кількість мешканців селища на той час складала 6030 осіб.
У роки Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 22 липня 1941 р. до 10 січня 1944 р. Під час окупації в Немирові діяли підпільні групи й партизанський загін.
У 1944 р. було відновлено роботу довоєнних промислових підприємств.
У 1948 р. введено в експлуатацію високовольтної лінії електропередач Сокілець-Немирів.
У 1970-х рр. у місті працювали цукровий завод, спиртовий комбінат, цегельний завод, художня фабрика ім. Шевченка, підприємство господарського устаткування, МТС, маслосироварний завод. Діяли Будинок культури, три клуби, широкоформатний кінотеатр, сім державних і профспілкових бібліотек, краєзнавчий музей тощо.
У 1985 р. Немирову надано статус міста.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали лісопильний і хлібний заводи, цех Рава-Руського заводоуправління будівельних матеріалів. За 3 км від Немирова на базі сірководневих мінеральних вод діяв бальнеологічний курорт (показання – захворювання органів кровообігу, руху і опори, нервової системи, шкіри).
На околицях міста виявлено залишки поселення трипільської культури, скіфське городище VII-VI ст. до н.е., оточене валами (32 м. завширшки, 9 м заввишки, 5,5 км завдовжки). У Х-ХІІ ст. тут існувало давньоруське поселення. На околицях Немирова також виявлено 122 римські монети ІІ-ІІІ ст. та два срібні персні з вправленими в них римськими монетами.
Список використаної літератури:
1. Денисик Г. Немирів та його околиці / Г. Денисик // Містечка Східного Поділля : краєзнавчі нариси / за ред. Г. І. Денисика. – Вінниця : Тезис, 2001. – С. 37-44 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.
2. Дець В. Немирів : путівник / В. Дець. – Одеса : Маяк, 1978. – 52, 12 с. : іл.
3. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
4. Малаков Д.В. Минувшина Немирова / Д. В. Малаков. – 2-ге вид., виправл. та доповн. – К. : Майстерня книги : Оранта, 2008. – 104 с. : іл. – Бібліогр.: с. 102-103.
5. Мостовий М.Н. Немирів / авт. тексту М. Н. Мостовий ; авт. тексту М. З. Нович. – Вид. 2-ге, переробл. і доповн. – Одеса : Маяк, 1971. – 28, 8 с. : іл.
6. Немирів // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 408.
7. Немирів // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 70.