Місто Погребище Вінницької області – районний центр, розташований на р. Росі (притока Дніпра) за 77 км від обласного центру м. Вінниці та 163 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 10673 особи. Стара назва міста – Рокитня. За легендою, після татарської навали залишилися тільки руїни погребів. На залишки погребів натрапляють і понині. У ХІІ ст. на території сучасного Погребища було місто Рокитня, знищене внаслідок нападу монголо-татарської орди. На початку XVI ст. селище, що виникло на руїнах Рокитні, належало польським магнатам. У 1580-х рр. тут було споруджено замок на Замковій горі. У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Погребище було сотенним містечком Вінницького полку, протягом 1667-1712 рр. – Брацлавського полку. За умовами Андрусівського перемир’я 1667 р. Погребище відійшло до складу Польщі.
На початку XVIII ст. містечко стало значним центром торгівлі й ремесла. Ремісники мали власні цехові організації. У 1747 р. власник містечка затвердив статути шевського, кравецького й кушнірського цехів.
Після приєднання Правобережної України до Російської імперії Погербище підпорядковувалося Бердичівському повіту Київської губернії.
На початку 1860-х рр. у містечку мешкало 3162 особи. У цей час тут працювали цегельний завод і гуральня. Тоді ж створено волосне правління.
Наприкінці ХІХ ст. у Погребищах було дві православні церкви, костел і синагога. Кількість мешканців становила 5925 осіб.
У 1900 р. споруджено цукровий завод, у 1902 р. – вальцьовий млин.
У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у містечку неодноразово змінювалася влада. У 1920 р. у Погребищі встановлено радянську владу.
У 1930 р. почала працювати МТС.
На початку 1930-х рр. було розширено залізничну станцію, споруджено під”їзні колії до складів «Заготзерна».
У роки Другої світової війни містечко було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 21 липня 1941 р. до 31 грудня 1943 р. Під час окупації на території Погребища діяла підпільна група.
Після визволення містечка було відновлено роботу промкомбінату, цукрового заводу, введено в експлуатацію три електростанції.
Наприкінці 1950-х рр. у Погребищах створено автопарк.
У 1970-х рр. тут працювали районне відділення «Сільгосптехніка», «Міжколгоспбуд», цукровий комбінат, цегельний завод, комбікормовий завод тощо. Працювали районний Будинок культури, чотири бібліотеки тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Погребищі працювали цукровий завод, завод сухого знежиреного молока, консервний завод, завод залізобетонних виробів, контейнерний завод, виробництво будівельних матеріалів, кар’єроуправління.
Список використаної літератури:
1. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
2. Погребище // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 51.
3. Погребище // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 82.
4. Томілович Л. Історичні садиби Вінницької області / Л. Томілович ; М-во культури і туризму України, Держ. служба з питань нац. культ. спадщини, НДІ пам’яткоохорон. дослідж. – Чернігів : РВК “Деснян. правда”, 2011. – 219 с., [8] арк. іл. – Бібліогр.: с. 218.