Місто Тульчин Вінницької області – районний центр, розташований на р. Сільниці (притока Південного Бугу) за 80 км від обласного центру м. Вінниці та 273 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 15847 осіб. Стара назва – Нестервар. За легендою, вона походить від імен перших поселенців – Нестора й Варки. Нова назва Тульчин виникла, можливо, від кореня слова «тулитися» – «притискатися, знаходити собі схованку». Ймовірно, від прізвища Тулець. На думку дослідників, назва пов’язана з тюркським «тьолкьо» – «лисиця». В історичних джерела Тульчин вперше згадується в 1607 р. як містечко Нестервар. У 1609 р. надане королем брацлавському старості О. Калиновському за бойові заслуги. Той збудував тут замок, спорудив фортифікації навколо містечка. У документі Львівського магістрату від 3 липня 1648 р. згадується під назвою Нестервар. Жителі міста займалися ремеслом. У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Тульчин був добре укріпленим містечком. Проте його здобули повстанські полки М. Кривоноса. У 1649 р. приписане до Брацлавського козацького полку. За умовами Зборівської угоди містечко увійшло до складу козацької держави і лише за умовами Андрусівського мирного договору 1667 р. знову перейшло під владу Польщі. Протягом 1672-1699 рр. Тульчин був окупований Османською імперією. Потім – у складі Польщі. Після Калиновських власниками містечка були Морштини, а з 1732 р. – Потоцькі.
У 1770-х рр. у Тульчині засновано суконну мануфактуру і ткацьку майстерню. Розвивалися пивоварне, гончарне, стельмашне, столярне та ковальське ремесла, було відкрито майстерні з виготовлення свічок і переробки шкір.
У 1782 р. власники містечка Потоцькі збудували тут палац, костел, заклали парк.
У 1787 р. Тульчину надане магдебурзьке право (з нагоди перебування у містечку польського короля).
Після поділу Польщі в 1793 р. й захоплення Правобережної України Російською імперією Тульчин став повітовим містом Брацлавського намісництва.
У другій половині ХІХ ст. у Тульчині працювали цукроварня, пивоварня, миловарня, шкіряний цех; розвивалися торгівля й ремесло. У 1859 р. кількість мешканців містечка становила 11217 осіб, у 1866 р. – 21685 осіб, у 1897 р. – 23252 особи.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Тульчині працювало близько 40 дрібних підприємств: цегельні, шкіряні й свічкові заводи, паровий і водяний млини, цукроварня, крупорушка, тютюнова й каретна фабрики, вовночесалка, пивоварня і медоварня, завод штучних мінеральних вод.
У 1912 р. було збудовано дизельну електростанцію.
У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. У червні 1920 р. у Тульчині встановлено радянську владу.
У 1923 р., після ліквідації Брацлавського повіту, було утворено Тульчинський округ, до складу якого увійшло 13 районів.
У 1925 р. введено в експлуатацію державної швейної фабрики.
У 1926 р. у містечку мешкало 16119 осіб. Тульчин став окружним центром.
У 1929 р. почала працювати панчішна фабрика. У передвоєнні роки також було відкрито м”ясо-забійний пункт з переробними цехами, маслосирзавод, нову електростанцію, деревообробну артіль і артіль вишивальниць, птахоінкубаційну станцію.
У роки Другої світової війни містечко було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 23 липня 1941 р. до 15 березня 1944 р. Під час окупації на території Тульчина діяла підпільна організація, партизанське об’єднання.
У квітні 1944 р. було відновлено роботу взуттєвої і швейної фабрики, на початку 1945 р. – райпромкомбінату, деревообробної, металообробної та інших артілей.
У 1963 р. на базі деревообробної артілі створено меблеву фабрику.
У 1970-х рр. тут працювали швейна фабрика, взуттєва фабрика, меблева фабрика, хлібокомбінат, металоштампувальний завод тощо. Діяли Будинок культури, 12 бібліотек, робітничі клуби тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Тульчині працювали моторемонтний, комбікормовий, маслосироробний, консервний, металоштампувальний заводи, завод продовольчих товарів, взуттєва і швейна фабрики, меблевий цех, хлібний і м’ясний комбінати, лісгоспзаг. Діяв краєзнавчий музей, музей історії декабристського руху, музей українського композитора М. Д. Леонтовича.
Список використаної літератури:
1. Денисик Г. У Тульчині // Містечка Східного Поділля : краєзн. нариси / за ред. Г. І. Денисика. – Вінниця : Тезис, 2001. – С. 30-36 : іл.
2. Дудкевич Д. Тульчин / Д. Дудкевич, І. Пшук. – Одеса : Маяк, 1967. – 52 с. : іл.
3. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с.
4. Підласко Т.В. Тульчин : путівник / Т. В. Підласко. – Одеса : Маяк, 1976. – 48 с., 12 арк. іл.
5. Тульчин // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 310-311.
6. Тульчин // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 102.
7. Тульчин, город // Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР : (ил. справ.-кат.). В 4 т. / Госстрой УССР, Укрпроектреставрация, КиевНИИТИ. – К. : Будівельник, 1985. – Т. 2. – С. 30-33 : ил.